Глава 2.

Наступного ранку туман ще не зник, і Старе Місто виглядало майже нереальним: вузькі вулички, старі кам’яні будівлі, балкони, зарослі плющем, — все нагадувало про давні часи, коли магія була частиною повсякденного життя.

Ліара і Міран вирішили перевірити старі руїни на околиці міста, де колись стояла алхімічна академія. Там, за легендою, зберігалися знання про магічні еліксири та ритуали, які могли б допомогти розкрити таємниці зникнень.

— Якщо це дійсно руїни академії, — сказала Ліара, тримаючи в руках флакон із світло-зеленим еліксиром, — ми знайдемо щось, що допоможе нам.
— Або щось, що хоче, щоб ми зникли, — спокійно додав Міран, розкриваючи карту руїн і витягуючи срібні руни для захисту.

Коли вони наблизилися, земля почала вібрувати, і Ліара відчула легке поколювання по руках. Еліксир для чуття магії почав світитися яскравіше. Руїни були оточені стародавніми символами, які світліли слабким блакитним світлом — знак того, що магія тут ще активна, але застаріла та небезпечна.

Вони увійшли до великого залу, де пил стояв товстим шаром, а стіни були всіяні витравленими рунами та картами зілля. Ліара помітила, що на одній зі стін зображено коло, подібне до того, що оточувало Елію, але старовинне та складніше.

— Це схоже на стародавній захисний ритуал, — прошепотіла вона, торкаючись символів. — Хтось точно знає, як ним користуватися.

Раптом повітря завібрувало, і з темряви з’явилися перші охоронці руїн — високі істоти, схожі на кам’яних големів, оживлених магією. Їхні очі світилися червоним, а кроки відлунювали по зруйнованому залу.

— Тримайся ближче, — попередив Міран, малюючи руни у повітрі. — Вони відчувають страх.

Ліара приготувала еліксир захисту і прошепотіла закляття, яке зупиняло рух големів. Їхні кроки стали повільнішими, а світло еліксиру створило невидимий бар’єр. Вони рухалися обережно, уважно спостерігаючи за кожним каменем, що міг приховувати пастку.

— Це руїни, але вони живі, — прошепотіла Ліара. — Можливо, саме тут хтось зберіг важливі знання або заховав підказку щодо прокляття.

У центрі залу вони знайшли невеликий алтар, покритий пилом. На ньому лежав пергамент із рунами, які Ліара розшифрувала за допомогою еліксирів: “Сліди минулого ведуть крізь тіні, але лише світло серця відкриє істину”.

Міран нахилився до неї, тихо шепочучи: — Твоє серце сильніше, ніж ти думаєш. І воно допоможе нам розгадати це.

Ліара відчула, як щось тепле пробігає по руках, і її обличчя злегка почервоніло. Вона швидко відвернулася, ховаючи посмішку.

Поки вони готувалися залишити руїни, невидимий потік магії піднявся з-під підлоги. Ліара миттєво кинула закляття, а Міран провів рунами по повітрю. Потік стих, залишивши після себе легкий шепіт: “Ви ще не готові”.

— Це попередження, — тихо промовила Ліара.
— Або виклик, — додав Міран.

Вони вийшли з руїн із відчуттям, що тільки торкнулися поверхні таємниць міста. Тепер перед ними постало завдання знайти справжнього джерела прокляття, розплутати змову темних сил і зрозуміти, хто стоїть за зникненням Елії.

А поки вони йшли назад містом, туман знову опустився на вулиці, і Ліара відчула легку тривогу змішану з хвилюванням: попереду чекали небезпечні пригоди, магія та темні істоти, але тепер вона знала, що поруч є той, хто зможе йти з нею крізь тіні.

Після небезпечного відвідування давніх руїн Ліара та Міран повернулися до свого прихованого кабінету — затишного приміщення на верхньому поверсі старої будівлі, яке вони облаштували як центр розслідувань. Столи були завалені флаконами з травами, пергаментами з закляттями, картами міста та різними магічними інструментами.

— Добре, — сказала Ліара, поставивши на стіл останні знахідки з руїн. — Тут у нас руни, стародавнє послання і сліди магії, які ведуть до Елії. Тепер потрібно скласти карту та перевірити зв’язки.

Міран рухав рукою над картами, руни на його пальцях світлили срібним світлом, підкреслюючи шляхи та магічні сліди.
— Зникнення не випадкові, — промовив він. — Вони відбуваються по певному шаблону. Хтось ретельно планує.

Ліара почала розставляти маленькі скляні кулі на карті міста, кожна позначала магічний слід або підказку. Вона використовувала еліксир для відчуття магії, і кулі почали легенько світитися різними кольорами, показуючи силу й природу магії, що лишилася на місцях.

— Дивно, — прошепотіла Ліара, — ці сліди різні: деякі свідчать про темну магію, інші — про слабку магію захисту. Хтось намагається приховати сліди, але робить це недосконало.

Міран нахилився ближче, спостерігаючи за світлом еліксирів.
— Це не просто зникнення, — сказав він тихо. — Це спроба приховати щось набагато важливіше. І я думаю, ми ще не бачили всіх гравців на цій дошці.

Вони працювали годинами, обмінюючись спостереженнями. Ліара складала гіпотези, малюючи зв’язки між містичними символами, а Міран використовував руни, щоб перевіряти їх на правдивість. Кожна знахідка відкривала нові питання: хто і чому залишає сліди? Чому вибрані саме ці райони міста? І хто стоїть за давнім прокляттям, що вразило Елію?

Під час роботи вони обидва зрозуміли, що їхні методи чудово доповнюють один одного. Міран ділився спостереженнями енергетичних потоків, а Ліара додавала аналітичну магію трав і еліксирів.

— Ти справді вмієш читати магію, — тихо промовив Міран, коли Ліара показувала, як поєднувати різні еліксири для виявлення нових слідів.
— А ти вмієш її бачити там, де я нічого не відчуваю, — посміхнулася Ліара. І на мить їхні руки випадково торкнулися, що викликало коротке тепло і легкий рум’янець на обличчі Ліари.

Після обговорення гіпотез вони вирішили відправитися в нічне патрулювання міста, спостерігаючи за районами, де магічні сліди були найсильніші. Це стало їхньою першою спільною «операцією» у ролі детективів: Ліара з еліксирами для виявлення слідів, Міран з рунами для контролю енергії.

Кабінет тіней став не просто робочим приміщенням — він перетворився на місце, де народжувалися стратегії, народжувалися перші натяки довіри і, водночас, де двоє людей почали відчувати щось більше одне до одного.