У той час як коридор другого поверху біля книжкової полиці збирав любителів телевізора, я сам майже ніколи його не дивився. Вечірня метушня біля екрану залишилася поза моєю увагою - я віддавав перевагу спокою, читанню або розмовам із сестрою. Правда, в моїй палаті теж був невеликий телевізор, було багато телеканалів, і я більше переключив їх, а ніж дивився, якусь хвилинку-дві. Проте була одна винятковість, яка могла затримати мене біля телевізора хоч на декілька хвилин - це коли грало київське "Динамо".
Коли транслювали футбольний матч, коридор наповнювався особливим азартом. Хлопці збиралися вечорами, уважно дивилися футбол, палко вболівали, обговорювали кожний небезпечний момент чи забитий гол. Я проходив повз, зупинявся на хвилинку-другу, аби дізнатися рахунок і відчути цю живі, щирі емоції, які на короткий час змушували забути про процедури, ліки та лікарняні халати працівників цього закладу реабілітації.
Відредаговано: 04.08.2026