Глави 4, 5, 6

Глава 4: Пісня Іржі

Одкровення Райли змінило динаміку між ними. Мовчазна напруга, що складалася з підозрілості та класової прірви, поступилася місцем дивній, незручній повазі. Ліріан бачив у ній не просто найманого механіка, а хранительку втраченого спадку, вогника цивілізації, що жеврів серед металевого сміття. Райла, у свою чергу, перестала сприймати його як розпещеного аристократа. Він був загадкою, але тепер ця загадка мала трагічну глибину.

Наступні дні вони працювали з новою, мовчазною злагодженістю. Райла різала і розбирала, а Ліріан, не чекаючи прохань, "заговорював" іржаві механізми, роз'єднуючи злиплі шестерні своєю дивною, вібруючою мелодією. Він пояснив їй, що його народ вірив, що кожна річ, навіть створена штучно, має власну "пісню" або резонансну частоту. Треба лише її почути і додати гармонію. Райла слухала, скептично піднявши брову, але результати говорили самі за себе. Робота йшла швидше.

Вони заглиблювалися все далі в каньйон, до найстаріших, найбільш понівечених уламків. Тут, за словами Райли, був шанс знайти щось із часів Великої війни — епохи, коли технології були потужнішими, але й більш небезпечними.

— Будь обережний, — попередила вона, коли вони підійшли до величезного, розколотого навпіл корпусу військового крейсера. — Деякі з цих старих "пташок" досі під напругою. Можуть і бабахнути.

Ліріан кивнув. Він відчував це. Повітря тут було іншим, наелектризованим. Він чув не лише "пісню" мертвого металу. Він чув дисонанс. Щось неспало, щось було не так.

Вони увійшли всередину крейсера через пролом у борті. У коридорах панувала напівтемрява, яку ледь розрізали промені їхніх ліхтарів. Все було вкрите шаром іржавого пилу. Іноді під ногами щось хрустіло — це були кістки. Залишки екіпажу, що так і не покинув свій корабель.

— Мнемо, аналіз енергетичних сигнатур, — тихо промовив Ліріан у свій комунікатор.
— Сканую, Архітекторе, — відповів ШІ. — Фіксую слабке, нестабільне джерело живлення в районі машинного відділення. Відповідає параметрам елемента класу «Омега». Але... я також фіксую щось ще. Рухоме. Біологічне, але з дивною механічною домішкою. Рекомендую максимальну обережність. А ще краще — негайну евакуацію.

— Вже запізно, — прошепотіла Райла, вказуючи вперед.

У кінці коридору, в мерехтливому світлі аварійної лампи, щось ворушилося. Це була не одна істота. Їх було кілька. Вони були схожі на великих, позбавлених шерсті пацюків, але їхні тіла були химерно зрощені з уламками металу. Шматок броні вріс одному в спину, у іншого замість лапи стирчав гострий шматок арматури, а третій дивився на них одним біологічним оком, а іншим — тріснутим оптичним сенсором. Вони були кіборгами. Жахливими, потворними продуктами цього звалища.

— Скрабери, — видихнула Райла, повільно відступаючи. — Місцеві падальники. Вони харчуються енергією, що залишилася в кораблях. І плоттю. Не роби різких рухів.

Але один зі скраберів побачив їх. Він видав пронизливий, металевий вереск, що луною прокотився по коридору, і кинувся на них.
Райла миттєво відреагувала. Вона вихопила з-за пояса важкий плазмовий різак промислового зразка — грубий, незграбний, але потужний — і вдарила по тварюці. Струмінь розпеченої плазми прошив її, залишаючи димлячу діру. Скрабер впав, але інші, почувши вереск, уже мчали на них.

— Біжимо! До машинного! — крикнула Райла.

Вони кинулися по темних коридорах. За їхніми спинами лунав скрегіт металевих кігтів і лютий вереск. Це не були просто звірі. Вони були організовані, як зграя.
Машинне відділення виявилося величезною, захаращеною залою. У її центрі, в захисному кожусі, тьмяно світив енергетичний елемент. Їхня мета. Але вхід до зали був лише один, і скрабери вже були на порозі.

— Ми в пастці! — крикнула Райла, притискаючись спиною до стіни.

— Немає пасток, є лише нестандартні тактичні ситуації, — спокійно відповів Ліріан. Він уже оцінював простір. Старі труби під стелею, пошкоджені консолі управління, великий реакторний колодязь у центрі, що йшов углиб корабля. — Мені потрібен час. Відволічи їх.

Райла подивилася на нього, як на божевільного, але вибору не було. Вона підняла свій різак.
— Ти мені винен, аристократе!

Вона кинулася назустріч зграї, її різак розтинав повітря, змушуючи скраберів відступити. А Ліріан кинувся до консолі, що керувала системою охолодження реактора. Панель була мертва, але він поклав на неї долоні і знову почав співати.
Тиха, майже нечутна мелодія потекла по металу, пробуджуючи сплячу електроніку. Одна лампочка на консолі спалахнула. Потім інша.
Скрабери, відчувши новий сплеск енергії, прорвали оборону Райли і кинулись на Ліріана. Райла закричала, намагаючись їх зупинити, але було запізно.
Ліріан не зрушив з місця. Він лише закінчив свою "пісню", торкнувшись останнього символу на панелі, що засвітилася.
Підлога під скраберами затремтіла. Величезна кругла кришка реакторного колодязя з гуркотом від'їхала вбік, відкриваючи чорну, бездонну прірву. Три тварюки, що бігли попереду, не встигли загальмувати і з вереском полетіли вниз.

Зграя зупинилася, розгублена. А потім з-під стелі, з труб, які Ліріан також активував, з шипінням вдарили струмені охолоджувального газу — крижаного рідкого азоту. Туман миттєво заповнив залу. Скрабери, що не боялися плазми, запанікували від лютого холоду, який заморожував їхні механічні суглоби і вбивав органічну тканину.
— А тепер, — сказав Ліріан, звертаючись до Райли, яка дивилася на все це з роззявленим ротом. — Будь ласка, забери нашу деталь, поки вони не відтанули.

Вони працювали швидко. Поки скрабери були дезорієнтовані холодом, Райла вправно витягла енергетичний елемент. Він був важким, і від нього йшло слабке тепло.
Коли вони, важко дихаючи, вибралися з корабля назовні, Райла сіла на землю і довго мовчала. Потім подивилася на Ліріана.
— "Проста фізика", казав ти? Ти, чорт забирай, бойовий маг, а не дослідник!
Ліріан лише знизав плечима.
— Я віддаю перевагу терміну "гармоніст". Але так, іноді моя гармонія може бути дуже гучною.