Монолог "21" (На Кухні)

​(Дівчина, 21 рік. Стоїть біля столу, на якому розкладені якісь інгредієнти для сніданку чи просто книжки та конспекти. В руках — холодна чашка.)

​Знову ця чашка. Вона вже давно холодна, як і мої ідеї щодо майбутнього. Це ж смішно: мені двадцять один. Всі кажуть, що це найкращий час. Час свободи, можливостей, коли весь світ лежить біля твоїх ніг, як отой старий килимок біля дверей.

​А я стою тут, на цій маленькій кухні, і єдине, що я відчуваю — це параліч вибору.

​Треба написати курсову. Треба знайти роботу, яка буде "за фахом" і "для душі", і щоб платили "достойно". Треба зустрічатися з "правильними" людьми. Треба бути "успішною". Це наче список покупок, але замість молока і хліба — мій ідеальний образ.

​**(Вона підходить до вікна, дивиться на вулицю.)

​Подивись на них. Он та жінка поспішає на роботу, в неї вже є свій маршрут, своя ціль. Он студент із рюкзаком, він, мабуть, хоча б знає, на яку пару він спізнюється. Вони всі йдуть, а я стою тут, як посеред перехрестя, де світлофор показує всі кольори одночасно.

​Мама каже: "Вийди заміж, і все вирішиться". Подруги кажуть: "Мандруй, поки молода, поки немає відповідальності". Викладачі кажуть: "Інвестуй у знання, це єдина валюта".

​А я хочу просто знати: що моє? Яке моє власне бажання, яке не нав'язане рекламою, очікуваннями чи чиїмось чужим успіхом?

​Я могла б зараз спекти пиріг. Пиріг — це просто. Береш борошно, яйця, цукор. Змішуєш. Ставиш у піч. І отримуєш результат. Чіткий, зрозумілий, смачний.

​Чому життя не можна готувати за рецептом? Чому немає чітких кроків: "Крок перший: Вступити до університету. Крок другий: Закохатися. Крок третій: Бути щасливою". Де цей чортів рецепт?

​**(Зітхає, бере чашку і йде до раковини.)

​Гаразд. Почну з малого. Вимию цю чашку. Зроблю каву. І сьогодні я спробую зробити хоча б один крок не "треба", а "хочу". Хоча б один.