Відлуння Душі
Голос із Вікна
(Жінка років 40, сидить вночі біля вікна з горнятком чаю. Дивиться на освітлені вулиці.)
Я дивлюся на це місто, і воно здається вічним. Цеглини, бетон, скло... Вони стоять тут століттями. А ми? Ми лише тіні, які пробігають повз ці вічні стіни, залишаючи ледь помітний слід.
Колись мені здавалося, що життя — це такий довгий, безкінечний роман, де завжди буде час переписати розділ, виправити помилки. Я думала: "Ось-ось, ще трохи, і тоді почнеться справжнє життя. Те, де я буду точно знати, що робити, і точно матиму сили це зробити."
Але правда в тому, що "тоді" ніколи не настає. Настає тільки "зараз".
Кожне "зараз" — це крихітне зернятко. Посадиш його, чи просто стиснеш у кулаку і викинеш? Скільки я зерен загубила? Скільки слів, які так і не були сказані? Скільки доріг, на які я не звернула, боячись, що там буде занадто темно, занадто невідомо...
А тепер, у цій нічній тиші, я розумію: невідомість була не там, за поворотом. Невідомість була тут, у мене всередині. Страх перед своїм власним бажанням. Страх просто бути.
І що тепер? Чи варто нарікати на те, що минуло? Ні. Треба просто відкрити долоню і подивитися, що залишилося. Що з тих зерен виросло, а що ще можна посадити. Поки горить це світло у вікні. Поки ще є чай у горнятку. Поки тиша не стала остаточною.
Відредаговано: 28.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
