Відлуння Душі

Чат, де живе ніжність і злість

Зігріло ранок: "Доброго" у чаті,

А потім — "Я сумую", тихий крик.

Очікування дзвінка у вечірній хаті,

Що так і не дійшов до наших вікон.

"Не сумуй, кицю", — голос, що втішає,

І компліменти: "упряма і красива".

"Я тебе обіймаю", серце тане, знає,

Що в цих словах і є твоя правдива сила.

Та з’явиться і тінь: "Мене спина болить..."

І злість, що ллється на моє повідомлення.

"Я не твоя мама", — відповідь летить,

Шукаю між рядків своє визволення.

Ми говоримо про "дім", про нову книгу,

Про те, що "я не прийду", але "хочу говорити".

Бо в цих словах, немов у сніговію,

Ховаємо усе, чим хочемо жити.

І знов "Забудь", і знов "Скажи, як є" лунає,

Бо почуттям не місце для схову й хитрощів.

У цих словах, де смуток наш зникає,

Живе історія між двох світлин.

Подобається

#1062 в Різне
#169 в Поезія

Відредаговано: 28.11.2025