Відлуння Душі
Осінній біль
Світ став холодним, згасло все навкруг,
Ніхто не розуміє, і нема підтримки рук.
Я немов дівча, мала й смішна,
Хоча доросла, каже хтось, й не одна.
Слова, мов ножі, ріжуть і болять,
Чому мовчати вчать, а не кохання дать?
"Нема чого ридати", — чую знов і знов,
Та як спинити цей душевний біль і кров?
Образи гірко, звідусіль летять:
Я — "гівно прикінте", я — "ніхто", я — "стать"...
Розповідати правду? Заборона строга.
Іду сама по цій життєвій дорозі.
Голова болить, хочу лише тиші,
Втекти від крику, від словесних клиш.
"Немаленька, щоб за кимось бігти", — кажуть.
А серце плаче, бо ніхто не бачить.
Жалітись хочу, та про себе знов,
Бо ця жорстокість — не пустий лиш мотлох слів.
Краще б не було мене, мов тіні в сивій млі.
Я хочу померти... Бо нема любові на землі.
Відредаговано: 28.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
