Відлуння Душі

Після війни

Після грому, коли втихли гармати,
Він повернувся — не тим, ким був.
В очах — світанки і втрати,
На серці — біль, але й поклик нових снів.

Вона чекала, як світло з лікарні,
Молилась тихо, щоб вижив, щоб зміг.
І зустріч стала, мов диво останнє —
Коли обійми змили страх і сніг.

Він мовив: «Я живий — завдяки тобі»,
Вона всміхнулась крізь сльози й весну.
Бо іноді любов приходить у бої,
Щоб зцілити не лише одну війну.

Подобається

#1106 в Різне
#177 в Поезія

Відредаговано: 28.11.2025