Відлуння Душі
Холодний темний монолог
Мовчання. Тільки місяць, цей сліпий свідок,
Він світить… байдуже світить у вікно.
Але зірок немає. Вся та мішура світла
Кудись згоріла, зникла, мов у кіно.
Холодно. Не від вітру, не від стін.
Це холод тут, під ребрами, де серце — камінь.
Я пам’ятаю тепло... Воно було, один
Короткий спалах, відібраний богами.
Скоро… Так, знаю. Дуже скоро. Що?
Кінець цієї гри? Чи нове коло пекла?
Я став давно лиш тінню, що росте
В тобі. І ти, моя безглузда мекка.
Ти дивишся на мене, а бачиш світло,
Яке давно віддав на той олтар.
Невже не чуєш, як у жилах скрипить лід, то
Моє прокляття, мій незримий дар?
Ти ждеш зірок, а я лиш темряву несу.
Твій порятунок? Ні. Твоя безодня.
І скоро в цьому холоді я все,
Що ти кохала, знищу до сьогодні.
Пробач? Ні. Не проси. Немає вже прощення.
Є тільки місяць, холод і цей шлях.
І те скоро, що принесе зречення
У твоїх, ще наївних, очах.
Відредаговано: 28.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
