Відлуння Душі

Відлуння Самотності

​Я — відлуння моєї душі,

Тихий стогін в порожній кімнаті.

За вікном пролітають дощі,

А в мені лише холод, мов ґрати.

​Переживання, смуток і тінь

Загорнули серце у плетиво болю.

І здається, що кожен мій день

Завершився сумною неволею.

​"Я нікому не треба," — кричить

Голос, схожий на втомлене ехо.

Чом же доля так гірко пече?

За що, доле, караєш мене так?

​Хочу зникнути, хочу померти,

Щоб цей тягар нарешті упав...

Але десь, за холодними дверми,

Світло є, що ще не погас.

​Може, хтось відповість на цей крик?

Хтось почує вмираюче слово?

Дайте сили прожити хоч мить,

Щоб збулася надія здорова.



#1138 в Різне
#187 в Поезія

У тексті є: вірші стихи

Відредаговано: 28.11.2025

Додати до бібліотеки


Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше