Я — відлуння моєї душі,
Тихий стогін в порожній кімнаті.
За вікном пролітають дощі,
А в мені лише холод, мов ґрати.
Переживання, смуток і тінь
Загорнули серце у плетиво болю.
І здається, що кожен мій день
Завершився сумною неволею.
"Я нікому не треба," — кричить
Голос, схожий на втомлене ехо.
Чом же доля так гірко пече?
За що, доле, караєш мене так?
Хочу зникнути, хочу померти,
Щоб цей тягар нарешті упав...
Але десь, за холодними дверми,
Світло є, що ще не погас.
Може, хтось відповість на цей крик?
Хтось почує вмираюче слово?
Дайте сили прожити хоч мить,
Щоб збулася надія здорова.
Відредаговано: 28.11.2025