Відлуння Душі
Монолог
(Герой стоїть біля вікна багатоповерхівки, дивлячись на ще темне місто. Голос тихий, заглиблений.)
"Що ж, знову ця година, коли місто належить лише мені. Не ліхтарям, не сміттєвозам, а мені. Світанок. Він завжди приходить так несподівано. Тихіше, ніж ніч, але могутніше за день. Бачиш? Ця перша смуга сірого світла, вона з’їдає темряву неквапно, ніби скуштовує.
Я завжди думав, що самотність — це брак людей. Але справжня самотність — це надлишок простору. Ось він, цей простір, піді мною. Тисячі вікон, тисячі снів. І в кожному з них – чиясь історія, чиясь боротьба, чийсь біль. Але зараз вони всі сплять. Вони застигли. І на цю коротку мить ми всі схожі: безмовні, нерухомі, просто очікуємо наступного акту.
Чому ми так боїмося цієї тиші? В ній немає нічого загрозливого. В ній – чиста пауза. Можливість вдихнути, поки світ ще не почав вимагати від тебе рішень. Поки не загуділи машини, не закричали новини, не застукали дедлайни.
Я стою тут, високий і нічий, і дивлюсь, як цей величезний, сплячий звір, моє місто, повільно відкриває свої очі. І я знаю: коли сонце торкнеться мого обличчя, тиша зникне. Вона сховається до завтра, а я знову одягну на себе свій денний, галасливий костюм. Але поки що... поки що, тут, на межі ночі й дня, я можу бути собою. Просто дихати. І чекати на світло."
Відредаговано: 28.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
