Відлуння Душі

Моноріал: "Зустріч у дзеркалі"

(Голос, що звучить у пустоті кімнати, звертаючись до власного відображення)

Ти знов стоїш. Усе такий же погляд,

Немов питаєш: «Де ті крила, що були?»

Я пам'ятаю кожен бій, що вчора впав

На плечі стомлені, мої й твої – коли

Ми разом ще тримали небо й вірили,

Що все, що треба — це лише почати.

Сьогодні ж ти — мов бронзове світило,

Яке давно забуло, як палати.

Дивись: ось шрам, що залишив той поспіх,

Ось тінь від слів, які так і не сказав.

Нам бракувало часу чи, можливо, просто

Тієї сили, що веде назад.

Ти пам’ятаєш, як ми вперше ці бажання

Сховали глибоко? Сказали: «Потім. Хай стоїть».

І "потім" стало каменем. І зараз

Я хочу знати, чи ти здатний ще летіти,

Чи здатен знову, як той юний поет,

Зламати скло, що нас розділяє тут?

Не треба відповіді. Знаю. В цій тиші

Лише відлуння власних страхів б’ють.

Ти — це я. Але ще той, не зломлений.

Тоді скажи мені, як вийти з цього сну?

Просто кивни, що той вогонь, захований,

Ти збережеш до самого кінця. Я йду.

(Герой відвертається від дзеркала, а у відображенні на мить спалахує вогник в очах)

*(Моноріал – це драматичний або ліричний твір, де єдиний персонаж (голос) веде монолог, що розкриває його внутрішній стан, конфлікт чи історію.)

Подобається

#1146 в Різне
#189 в Поезія

Відредаговано: 28.11.2025