Мабуть, сьогодні день незвичайний,
Трохи спокійний, трохи печальний.
Мрії десь поруч, але мовчать,
Сонце в вікно — і хочеться спать.
Може, ти думаєш, що все дарма,
Та в серці жаринка ще не згасла сама.
Бо десь усередині тихо цвіте,
Твоя сила — вона живе.
І навіть якщо день не такий, як мрія,
У ньому є ніжність, тепло і надія.
Бо ти — як світанок після дощу,
Тиха, глибока, але — живу.
Мені здається, день у тебе змішаний —
трошки світла, трошки тиші надлишок.
Ніби хочеш сміятись — і водночас мовчиш,
бо в серці і спогад, і подих колишній.
Небо сьогодні, певно, мов дзеркало,
відбиває все, що пройшло й не дарма.
Ти ніби сильна — і це так видно,
але десь усередині — хвиля повільна.
Та все ж, цей день — не про втому чи сум,
а радше про шлях між тінню й роздум.
Бо навіть коли трохи болить,
у твоїх очах — бажання світить.
Відредаговано: 28.11.2025