Відлуння Душі
Самотній маяк
Я стою тут, на краю землі,
Мій стовп — свідок незмінних припливів.
Кожен вечір промінь, що тремтить в імлі,
Шле своє мовчазне «я тут» лінивим
Хвилям, що гризуть старий граніт,
І суднам, що йдуть десь у небуття.
Моє серце — ліхтар. Мій єдиний світ —
Це коло світла, що дарує життя
Тим, хто бачить лише темний шторм.
Я пам'ятаю тисячі зірок,
Що згасли, не дійшовши й до платформ
Моїх сходів. І тінь від моїх зірок
Простягається в хаосі морських пін.
Мене збудували, щоб я вказував шлях,
Але хто вкаже його мені? Я один.
Мій голос — лише спалах в чужих очах,
Я не маю права на сльози і тіні.
Мій шлях — це вічна вахта. Без кінця.
Чекаю, доки хвиля не зітре мене.
Я — маяк. І в цьому, мабуть, уся
Моя доля, моя правда. Моє ім'я —
Це світло, що не знає відпочинку.
*Монолог
Відредаговано: 28.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
