Частина 12

§§§

Натовп з квітами заполонив вулиці Чхаттісгарха — стара столиця вітала нового Правителя. Ірада в супроводі Амара та Махасена йшла у хвості урочистої процесії помічників та радників Каламакші. Дівчину здивувало, що молодого Правителя зустрічали не лише люди, а й дхаса. Останні, одягнуті у блідо-жовте або блідо-рожеве вбрання, з вправністю рептилій зайняли всі можливі  виступи на стінах та дахах будівель по периметру міста й зустрічали Каламакшу з таким радісним захопленням, ніби й не чули про якесь своє знищене місто. Споглядаючи, як дхаса б’ються в екстазі, вітаючи молодого Правителя, Ірада могла лише дивуватися, як цей народ примудряється поєднувати стан беззаперечного поклоніння з бажанням вбивати. Але ця думка не затрималася в голові дівчини, бо процесія скоро проминула прикрашені вулиці та увійшла до палацу.

Раніше Ірада бачила палац Чхаттісгарха лише ззовні, адже для його відвідин було недостатньо простої цікавості. А цікавість палац Правителя не міг не будити, адже був яскравою пам’яткою стійкості та вправності предків. Центральну частину палацу звели ще перші поселенці, використовуючи для облаштування безпечного простору поєднання місцевих матеріалів та технологій материнської планети. Наступні ж покоління палац розширювали та доповнювали, перетворивши в підсумку на велику багатофункціональну будівлю. З побудовою Сваргемахала, цей палац перестав бути центром цивілізації людства, проте не втратив своєї історичної цінності.  Нині він, як і більша частина старої столиці, поступався технологічністю будівлям Сваргемахала, натомість вражав грубуватою монументальністю, оригінальними просторовими та архітектурними рішеннями та неймовірно складними, викладеними дрібною мозаїкою, візерунками, що вкривали всю поверхню його стін. Іраді на курсах розказували, що візерунки палацу Чхаттісгарха були тим, що привабило перших потчі, а на створення цієї краси витрачено роки, оскільки люди використовували це заняття, як своєрідну медитацію котра і проявила перших декхаї, перших — «тих, що бачать». 

У палаці процесія правителя розсипалася на кілька частин. Каламакша з Мохеджо та кількома радниками попрямував у центральну частину, а решту процесії ввічливі розпорядники палацу спрямували у інші приміщення. Амар з Махасеном впевнено повели Іраду однією з бічних галерей. Ці двоє красенів так нею опікувалися, наче вона була дитиною. Таке ставлення Іраду часом трохи дратувало, але більшу частину часу веселило, адже вона ніколи не думала, що її, мешканку острівної спільноти, колись супроводжуватимуть, намагаючись виконати всі бажання, помічники великого декхаї. Ще й такі гарні помічники, спостереження за якими приноситиме елементарно естетичне задоволення.

 Оселили дівчину у просторих покоях, котрі мали кілька великих, гарно облаштованих кімнат з персональним виходом у внутрішній дворик з компактним садом та фонтаном. Махасен полишився перед дверми її покоїв, а Амар провів коротку екскурсію й полишив Іраду відпочивати та готуватися до наступної частини святкової програми.  

Дівчина замріяно пройшлася вигадливо облаштованими апартаментами, оглянула затишний дворик, наче спеціально створений для занять творчістю, помилувалася доглянутими рослинами, кольоровими рибками у басейні фонтану, а потім повернулася до кімнати освіжити макіяж та змінити вбрання. За словами Мохеджо, на святкуванні  мали бути присутні всі, хто прилетів разом з новим Правителем. Іраду такий обов’язок зовсім не засмутив, хіба що змусив ретельніше підготуватися. Вона не планувала змарнувати несподіваний шанс завести знайомства в такому товаристві.

Палац Чхаттісгарха бачив багато, тож стіни величної будівлі поблажливо споглядали на чергові видовищні вистави, багатолюдний бенкет та світлові шоу, від яких дхаса за периметром міста раз за разом падали на коліна, влаштовуючи масові молебні. Для Іради це було в новинку, тому напрочуд цікаво та хвилююче. Втім, неспішно блукаючи натовпом, вітаючись та дослухаючись до розмов, дівчина з’ясувала, що багато присутніх, сприймають це свято, як сумнівне заохочення направлення до Чхаттісгарха.

— Як ти стрімко покрокував кар’єрними сходами, — іронічно мружився якийсь сивий пан у синьо-сірому вбранні, спілкуючись з молодим чорнявим чоловіком. Ця пара неспішно крокувала  прогулянковою ділянкою на високій стіні, яка відмежовувала палац від міста. Колись давно, ця стіна була межею безпечного простору для людей.

— От тільки не в тому напрямку, — скривився молодик, обвівши кислим поглядом панораму: акуратні вулиці розходилися прямими лініями від палацу до високих стін міста, за якими виднілася оповита вечірнім туманом ріка та зелена долина між пагорбами. Над долиною, розкривши широкі крила кружляло кілька ігісімб. На стінах міста досі, немов зграя літунів-рептилій, сиділи натовпи дхаса.

— Ти радник Правителя, хіба можна на щось скаржитися? — в голосі сивого звучало відверте глузування.

— Що ти, я безмірно вдячний цьому «широкому жесту», що змахнув всі мої плани. Я мав складати зоряні карти та планувати маршрути до материнської планети, а натомість сидітиму тут аналізуючи мутаційні відхилення сальвахес та дхаса! Впевнений, це ідея Мохеджо…

— Ось вони недоліки різносторонньої геніальності — ти потрібен усюди, тебе цінує навіть великий декхаї. Втім, до запуску Сітарамахала ще є час, а ці дослідження важливі для тих, хто полишиться. І знаєш, мене теж непокоять наявні тенденції та певні показники по сальвахес…

Ірада труснула головою віддаляючись від чоловіків. Слухати про сальвахес чи дхаса вона зараз точно не хотіла.  

— О, шімати Ірадо! Я пам’ятаю вас. Це ж вашу скульптуру відзначив принц на виїзному святі? — пролунало поряд і дівчину невимушено взяла під руку незнайома пані солідного віку. Сарі сталевого кольору, срібне волосся й чорні блискучі очі та прикраси справляли дивне враження. —  А ви не маячте перед очима. Не вкраду я вашу дорогоцінність, —  кинула незнайомка невдоволений погляд  на супровід Іради. Амар з Махасеном без жодного слова відступили на кілька кроків.