Частина 11.2

В середині дня у Сергія почала закрадатися підозра, що Стелла змовилася з його реабілітологом й поставила собі за мету якщо не заганяти свого «туриста», то, як мінімум, змусити викластися на всі сто. З одного боку Сергія радувала така віра дівчини в його витривалість, але з іншого екскурсія починала потрохи нагадувати вигадливо замаскований марафон.

Після храму та хвостатих гопників Стелла пообіцяла «прогулянку пляжем» та повезла його на західний край острова, який дійсно завершувався піщаним пляжем та ще одним, значно меншим островом, відділеним від Родоса вузьким перешийком.

— Це місце зустрічі двох морів — Середземного та Егейського, — повідомила Стелла киваючи головою на величезний пляж, що розкинувся перед ними у вигляді нерівного, ніби намальованого дитячою рукою, трикутника

Дорога спустилася з пагорба й закінчилася в основі того піщаного трикутника, на краю якого була майже стихійна парковка. Тут стояло багато автомобілів та фургонів з наметами, проте розміри пляжу були такі, що все це здавалося жменькою конфетті, здутою вітром під край величезного футбольного поля. А вітер тут гуляв пристойний. Сергій ледве встиг спіймати двері машини, які за ним хутко спробував закрити той  прудкий «швейцар».

— Полишай в машині все, що не можеш до себе прив’язати, бо ловитимеш то десь в Африці, — посміхнулася дівчина, старанно закріплюючи на власній голові бейсболку.

— Ок, повідок Ефіри триматиму міцно, бо не планував її вчити літати. Та й в Африку вона, наче не просилася, — хмикнув Сергій закинувши на сидіння свою кепку та взяв на руки кішку.

— Звідки ти знаєш? Може вона планувала візит до богині Бастет, яку шанують в Єгипті, — посміхнулася Стелла, впевнено прямуючи вперед, туди, де перед меншим острівцем клином сходилося море.

— І як часто та богиня ловить котів поцуплених Середземним вітром? — поцікавився Сергій, окидаючи поглядом пейзаж. Попереду дійсно, наче, було два різних моря, бо з правого боку мчали нескінченні, прикрашені білими бурунами хвилі, над якими майоріли парашути кайт-серфінгерів, а з лівого прозора поверхня води ледве хлюпотіла, та й то, мабуть, більше від піруетів строкатого натовпу віндсерферів.

— Не чула про жодного, але ж  все буває вперше.

— Е, ні, нехай починає не з нас, —  примружився Сергій, опускаючи Ефіру до землі з пропозицією прогулятися. Це виявилося поганою ідеєю, бо над поверхнею пляжу летів дрібний пісок, який неприємно сік руки. Кішка не оцінила такий сервіс й невдоволено фиркнувши прудко заскочила Сергію на плечі. — Зрозуміло, нема дурних, — кивнув чоловік усвідомивши, чому майже вся поверхня пляжу та навіть частина парковки, прикрашені акуратним суцільно-хвилястим візерунком, без жодного натяку на сліди туристів. Сліди тут вітер замітає старанніше за будь-яку прибиральницю.

В міру наближення до місця зустрічі морів вітер ставав все сильнішим. Він був приємно-свіжим, але шарпав, крав  і безсоромно грався всім підряд. Повз Сергія зі Стеллою пролетіло кілька панамок, чиєсь парео, надувний круг, хутко поповзла піском, мов жива, чиясь пляжна сумка. Та вітер так старанно коригував траєкторію руху людей, що у Сергія склалося враження, що й дітей тут треба прив’язувати і бажано до більш габаритних батьків.

— І яке з тих морів де? — спитав Сергій роздивляючись  натовп туристів та численні яскраві вітрила, дошки, парашути та щасливчиків, котрі користуючись всім цим стрімко носилися поверхнею моря. Носилися, падали, пірнали, випливали, ловили вітрила та парашути, які вітер старанно намагався вкрасти чи скупати.

— Праворуч — Егейське, воно прохолодніше й вітряніше. Ліворуч — Середземне, яке туристи полюбляють більше, бо воно спокійніше й тепліше. Принаймні на Родосі, — відповіла Стелла, якій доводилося майже кричати, бо вітер елементарно здував слова.

— Даремно… — зітхнув чоловік, спостерігаючи, як один з кайт-серфінгерів підскочив над поверхнею води, але щось там не розрахував й красиво шубовснувся у воду. Сергія накрило спогадами власних розваг у безтурботні студентські роки і тут же зринув спогад про загиблих побратимів. Один з них був родом з Криму та великим любителем кайт-серфінгу…

— О, дивись, тобі пощастило. Зазвичай острів з маяком відокремлений більшою протокою, але зараз той рідкісний випадок, коли можна пройти ледве намочивши ноги, — вигукнула Стелла вказуючи на щось попереду.

— А на одній проскакати можна? Бо я не впевнений, що мою оптимізовану кінцівку варто купати в солоній воді, —  засумнівався в тому «щасті» Сергій, але попрямував за дівчиною.

Попри вітер та натовп туристів, це місце було невимовно чарівне. Тут панував настрій якоїсь безмежної свободи, вічності й одночасно швидкоплинності життя. Але це чомусь не засмучувало, а приносило відчуття волі. Навіть Ефіра, попри те, що вітер періодично намагався її здути з рук Сергія, задоволено мружилася.

— От і  перевіримо твої скакальні здібності, — хитро посміхнулася Стелла.

Протока, до якої вони скоро підійшли, була стрімкою, наче Егейське море намагається скористатися останнім шансом втекти в обійми Середземного, але дійсно не глибокою. Строкатий натовп туристів спокійно форсував її в обидва боки. Більшість людей, які переходили протоку, підіймалися на скельний виступ меншого острова, фотографувалися (темний камінь та причесаний вітром пісок з уламками якихось сухих дерев, мабуть, вважався красивим фоном) та поверталися назад. Але Стелла цим не обмежилася, а впевнено повела Сергія вглиб кам’янисто-горбистого шматка суші, обіцяючи показати якийсь маяк і неймовірний пейзаж. Звучала та обіцянка сумнівно, бо окрім яскраво-синього моря по периметру, острів вкривало голе розпечене на сонці каміння, між яким часом зустрічалися групи низеньких колючих кущиків. Та й жодного натяку на маяк Сергій не бачив.  А ще цей  шматок суші виявився не таким вже й маленьким, як здавався спочатку, тож скоро, крокуючи ледь помітною стежиною, що вихляла пагорбами, чоловік змушений був періодично зупинятися, маскуючи за оглядом місцевості спроби перепочити. Показувати втому не хотілося, адже Стелла фонтанувала ентузіазмом, але Сергій схилявся до думки, що ще трохи такої «прогулянки» і він погодиться визнати фантастичним краєвидом першу ліпшу каменюку, на яку можна буде присісти.