Частина 9.2

Сергій

Смачна вечеря, вино, невимушені розмови, жарти, прогулянка до узбережжя, де під усипаним зорями небом море тихо цілує майже безлюдний пляж. Тихій шурхіт хвиль та ледь відчутний вітерець навіювали мрійливий настрій. В якийсь момент тієї романтичної прогулянки Стелла підняла голову та замовкла роздивляючись зорі. Сергій також звернув на них погляд.

Над ними розкинувся у всій красі Молочний шлях. Чоловік знайшов поглядом Великий Віз, Кассіопею, Лебедя, Персея. Згадав, як один з побратимів показував йому ці сузір’я на нічному небі, а вдень старанно малював їх схеми на стіні окопу.

— Так, дивись, оце у нас Кассіопея, — говорив Моряк, старанно малюючи ламану лінію  та розставляючи по ній крапочки, які мали позначити зірки. — Це сузір’я назване на честь дружини ефіопського царя Кефея, матері Андромеди. Араби частину зір Кассіопеї називали «руками Плеяд». Наші пращури це сузір'я називали «Бороною» або «Пасікою».

— Боже, яка у людей була уява. Це ж просто якась кривенька англійська дабл ю, — хмикав Сергій, дослухаючись до віддаленої канонади. — І як це можна знайти посеред усіх зірок?

— Легко, якщо знати де шукати. Власне, Кассіопея завжди над нами, просто посеред Молочного шляху. Поряд з нею Персей, — побратим акуратно намалював поряд ще щось схоже на курячу лапку. — У древніх астрономічних атласах це сузір'я зображували у вигляді юнака, який тримає в руці відрубану голову Медузи Горгони.

— Слухай, мені вже дуже цікаво, що ті древні курили, — веселився Сергій…

Та побратима не зупиняли жарти Сергія, він натхненно розказував, показував, вчив знаходити ті сузір’я на небі, розповідав про них легенди. Давньогрецькі, слов’янські, кельтські. Моряк був учителем. За фахом, за покликанням. І розказував він щось таке Сергію навіть сидячи під штучним «зорепадом» фосфорних снарядів, якими русня крила їх у Мар’їнці —  невеличкому містечку під Донецьком, яке тримало оборону з 2014 року. Довше за Бахмут і Азовсталь... Мар’їнку окупанти знищили вщент, перемололи в попіл до стану переритого вирвами поля. Моряк загинув мокрої дощової осені в евакуаційному автомобілі від прямого влучання снаряда…

Сергій мотнув головою, відганяючи спогади.  

— Про що задумалася? — спитав він дівчину, опускаючи погляд.

— Про зорі. Про їх вічність у порівнянні з нашим життям. Іноді так цікаво, як виглядало зоряне небо над нами тисячі років тому. Як виглядатиме через тисячі років. Знаєш, мені якось наснилося, що нашу планету гріє два сонця, — задумливо мовила Стелла, зупиняючись та сідаючи на гальку.

— Гм… Несподівано, — Сергій акуратно опустився поряд. Дівчина віртуозно змінила хід його думок.

— Дурня, правда? — продовжила Стелла опускаючи погляд на море та ледь помітні обриси островів вдалечині.

— Та ні, зовсім ні. Один мій друг розказував, що якийсь американський науковець доводить, що наше Сонце — це подвійна зірка. Просто його пара, це ще не виявлена зірка Немезіда, яка обертається навколо Сонця по витягнутій орбіті з періодом у 26 мільйонів років.

— Справді? — здивовано озирнулася дівчина.

— Угу. Така прикольна пані з солідними загулами. Наступного її наближення очікують десь за п’ятнадцять мільйонів років.

— Не балує своєю присутністю.

— Це, щоб спростувати вираз про нетривалі стосунки на відстані, — посміхнувся Сергій.

— Цікаво, чим нам загрожує повернення тієї блудної Немезіди?

— Нам? Через п’ятнадцять мільйонів років? Не впевнений, що тоді взагалі люди існуватимуть, — хмикнув чоловік. — Ми до путя не знаємо, що було кілька тисяч років тому, а ти переймаєшся за п’ятнадцять мільйонів?

— Натякаєш, що нашу Землю колись дійсно могло гріти два сонця?  І ще грітиме?

— Все могло бути. Звідкись же взялись легенди про кількох богів сонця. Наприклад, у єгиптян було аж чотири верховних боги, які асоціювали з ним: Амона, Атум, Хепрі і Ра. Втім, чотири то, мабуть, перебор, навряд чи в світлі стількох «лампочок» щось вижило б.  Тож, може, давніх людей ввели в оману оптичні ілюзії, — знизав плечима Сергій.

— Це ж яка має бути ілюзія, щоб сплутати її з сонцем?

— Солідна, але ж їх не мало знає історія. Наприклад найелементарніша — гало. Вони бувають досить химерні, можуть мати вигляд двох сонць, одного над іншим. А іноді, хоч і дуже рідко, буває такий ефект, що, здається, в небі сяють п'ять сонць — одне посередині і чотири довкола нього.

— Неправда! Не буває такого, ти мене розігруєш, — розсміялася Стелла.

— Та ні, буває. Чесно. Зараз… — Сергій пробігся по екрану телефона, вбив пошуковий запит, відкрив кілька вкладок. — Ось, дивись! —  він розвернув до дівчини екран смартфона на якому було відкрито кілька фотографій. Потім відкрив відео на цю тему.

Стелла з цікавістю роздивлялася зображення, на яких десь у засніжених горах натовп туристів стояв та знімав, хто чим гаразд, яскраве коло світла навколо сонця. З трьох боків того кола дійсно, ніби, сходило ще три сонця.

— Вау…красиво. Ніколи такого не бачила… — прошепотіла дівчина.

— Я теж таке не бачив. Але якось бачив гало з двома. Теж дуже красиво. Навіть якщо знати, що це якась оптична ілюзія, легко приписати такому явищу якусь містику. І впевнений — приписують. Навіть зараз, коли можна наукове пояснення прочитати в інеті. А уяви, що було у давні часи, коли комети визнавалися вісниками кінця світу, а зірки вважали прибитими до неба гвіздками? Думаю, таке видовище легко могло породити легенду про трьох чи п’ятьох богів сонця, — знизав плечима Сергій.