Частина 8.2

Ірада

Ірада потягнулася проганяючи залишки чергового сну, задумливо подивилася на сонячні промені, котрі пронизували ажурне, прикрашене прозорими кришталиками вікно та розсипалися сотнями сонячних зайчиків по стінах її кімнати. Світло грало нескінченними відтінками рожевого золота, мимоволі змушуючи дівчину порівнювати його з побаченим уві сні незвично білим. Те світло надавало чужій реальності холодних тонів, але несподівано цікаво позначалося на деяких кольорах пейзажів. І це поєднання кольорів Ірада планувала використати у своїй новій роботі. Дівчина поглянула на годинник й підскочила на ліжку, але вже за мить згадала, що на заняття сьогодні не йде і розслаблено повернулася на подушку.

Попри те, що Ірада намагалася зайвий раз не розказувати про свої сни, Бохлейн разом з Джат змусили її записалася на курси теорії приєднання до Зовнішнього поля. Ірада вважала то марною витратою часу, але виявилося, що значно простіше записатися на прослуховування якогось курсу, аніж постійно ловити на собі турботливі погляди та слухати нотації на тему «а раптом». Як і очікувалося, нічого принципово нового про декхаї та Зовнішнє поле Ірада на тих курсах не почула. Старенький викладач непогано розповідав про загальні принципи виховання дітей-декхаї, але можливості  несподіваних «стихійних» під’єднань дорослих людей до Зовнішнього поля вважав дуже малоймовірними. Він лише підтвердив думку Іради, що більшість таких «підключень» то зазвичай вигадки, самообман або банальні помилки техніки, яка, виявляється, досі плутається у певних видах нетипової активності людського енергетичного поля. Тож єдиним корисним здобутком цих курсів для дівчини стала лише непогано подана техніка впорядкування й переспрямування емоцій та підвищення загального рівня обізнаності. Хіба що пафосні фрази викладача, на зразок «користуватися здібностями декхаї без жодного навчання, то наче керувати віманом з несправним двигуном» і «краще навчити загальних принципів зайвих людей, аніж допустити невігласа до керма» нагадували, про причину з якої Ірада опинитися на цих заняттях.

Дівчину цілком влаштувало пояснення про помилки техніки, тим паче, що всі її «приєднання» мали хаотичний характер і відбувалися виключно уві сні. На вимогу Джат, вона чесно розповіла викладачу про свої сни, аби отримати думку спеціаліста. Той уважно послухав, покивав, старанно кілька разів перевірив всі її показники на несподівано потужному сканері та, на радість Іради, повідомив, що ці сни не є приєднанням до Зовнішнього поля, а лише побічна дія стресу, яка призвела до підвищеної активності її енергетичного поля, але скоро зійде нанівець. Джат, для якої Ірада попросила викладача то особисто повторити, таке пояснення трохи здивувало, але нарешті заспокоїло. А от Бохлейн чомусь вперто не вірив ані спеціалісту у цій галузі, ані апаратурі, та й взагалі починав дратувати Іраду своєю надмірною увагою до цього питання. Особливо коли носився навколо неї з портативним датчиком фіксуючи найменші відхилення показників.

Згадавши про Бохлейна, Ірада підозріло роззирнулася, бо зазвичай він зранку вже сидів біля неї зі сканером. Зараз його чомусь не було. Втім, вже за мить він з’явився, але мав незвичний, розтріпано-розгублений вигляд.

— Упав віман Правителя. Його збили дхаса! — заявив він з порога та увімкнув настінний екран, де в новинах транслювалися зображення великої пожежі на одній з рівнин материка.

— Що? — здивовано вирячилася на нього Ірада. — Як це? Навіщо? Таракасуру живий?

— Ще невідомо. Але судячи з цього, —  чоловік кивнув на кадри шаленого вогню, що охопив величезну територію. — Шансі мізерні. Найстрашніше, що дхаса вже заявили, що це їх помста за багаторічні обмеження.

— Обмеження? — розгублено кліпнула дівчина, перевівши погляд на екран.

— Рівень розвитку дхаса не дозволяє побачити раціональність дій правителя Тріпури, а от накопичити злобу й образу — легко. Не знаю, як вони це організували та чим думали, наважуючись на таке, але навряд чи розуміють наслідки загибелі Таракасура, — нервово потер обличчя Бохлейн, споглядаючи на відео розсипаних долиною уламків літального апарата. Вогонь вже збили, але тепер суцільна чорна, вкрита димом пляма згарища здавалася ще страшнішою.

— А які ти думаєш можуть бути наслідки? — спитала Ірада, шоковано споглядаючи те, що полишилося від однієї з найкрасивіших долин та ледве стримавши зойк, коли на екрані з’явилося зображення чиєїсь обгорілої руки, котра стирчала з-під вкритих кіптявою уламків вімана.

Взагалі Правитель Тріпури для дівчини був чимось далеким, майже недосяжним, та й життя дхаса не набагато ближчим, бо на островах цей народ не жив. На щастя. Бо ті нетрі, які вони облаштовували усюди де оселялися, викликали у Іради відверту огиду. Дівчина зустрічала дхаса дуже рідко, хіба що у старій столиці Ар'яварти та пару разів, пролітаючи над материком, бачила одне з так званих «міста дхаса» — якісь брудні нетрі з глини та каменю. Бохлейн казав, що дхаса намагаються копіювати людей, а такі недолугі ці спроби тому, що вони намагаються копіювати те, що не розуміють. Їх рівня розвитку вистачало лише якісь елементарні речі, а більшість досягнень та технологій людей вони вважали подарунками богів, робота яких залежить від віри та принесених жертв. Тому Ірада й уявити не могла, як і навіщо дхаса могли збити віман Правителя Ар'яварти. Народ, який виник в результаті експериментів перших поселенців від поєднання генів людей та аборигенів, був розвинутішим за сальвахес, але до людей їм таки було невимовно далеко. Дхаса мали гарну адаптивність до флори та фауни цієї планети, могли виконувати роль помічників на найпростіших роботах, опанували найпростіші технології будівництва та обробки землі, але так і не змогли відірватися від суто тваринного, споживацького сприйняття світу. Всі живі організми вони поділяли на божественні і ті, які можна безкарно вбити і з’їсти.