Частина 7.2

Ірада

Ірада відкрила очі, обвела розгубленим поглядом кімнату, намагаючись згадати де це вона, але цієї миті відкрилися двері і до приміщення зайшов Бохлейн. Він ніс широку тацю, заставлену їжею, смачний аромат якої впевнено посунув враження від яскравого сну.

— Добрий ранок? — посміхнувся дівчині Бохлейн.

— Так… Ти вже й за сніданком сходив?

— Прокинувся раніше, але ти так солодко спала, що вирішив тебе не турбувати. Вийшов прогулятися і зустрів свого начальника з кількома впливовими особами.

— От в житті не повірю, що той зашкарублий старець, навіть з подачі аристократів, запропонував тобі принести мені сніданок, — критично скривилася Ірада.

— І матимеш рацію. Його думки працюють зовсім в іншому напрямку. Він мені влаштував за сніданком ділову зустріч та запланував ще кілька на день. Вирішив скористатися шансом залучити до наших досліджень додаткові сили та фінанси.

— О ні, так не чесно. Це ж свято мало бути приємним і веселим, а не зануреним у нудні розмови пересипані цифрами та формулами… — розпачливо протягнула Ірада.

— Так, я знаю. Вибач. Я теж подумав, що ти не захочеш слухати наші спеціалізовані розмови, тож знайшов тобі альтернативу. Думаю, ти зацікавишся прогулянково-оглядовим польотом, який там зранку анонсують. Обіцяють мальовничі види та незабутні враження. Але щоб встигнути туди, варто починати вже снідати.

— Згодна, політ це значно цікавіше, —  просвітліло обличчя дівчини. —  А ти зі мною точно не можеш полетіти? — прохально додала вона вибираючись з ліжка.

— На жаль ні, кохана. Вчора мій керівник познайомився з кількома  впливовими особами, які теоретично згодні підтримати наші дослідження. Але щоб цю теорію перевести в практичну площину,  потрібно ще з ними поспілкуватися, обговорити доцільність та можливості, переконати їх у нагальності та необхідності наших досліджень. Дуже часто, якщо не підштовхнути, люди так і не проходять шлях від бажання щось підтримати, до практичних кроків в цьому напрямку.

— А я все думала, куди це ти вчора зник, полишивши мене на поталу шанувальників. А ти, виявляється, вчив аристократію нагальності практичних кроків, — хмикнула Ірада.

— Хто ще був полишений на поталу, — розсміявся Бохлейн. — Ти ж всіх невимушено розсортувала в порядку пріоритетів, створивши з суцільного хаосу зручний для тебе витвір мистецтва.

— Принаймні старалася, — посміхнулася дівчина вдягнувшись та прямуючи до сніданку, який Бохлейн поставив на столику. — Шкода, що ти зайнятий. От полечу сама, а ти потім знову питатимеш, звідки я черпаю свої ідеї.

— Не питатиму. У тебе зараз занадто багато ймовірних джерел… — зітхнув чоловік посуваючи дівчині тацю зі сніданком та взявши до рук одну з чашок. — Були ще довільні підключення до Зовнішнього поля?

— Нічого суттєвого не було, — широко посміхнулася Ірада поспіхом зайнявшись їжею. Розповідати про чергове сновидіння та давати Бохлейну привід перевіряти показники її енергетичного поля, дівчині не хотілося, аби знову не отримати порцію турботи. Не здавалися їй ті сни якоюсь проблемою, загрозою чи благословенням. Можливо, справжні декхаї якось інакше це відчувають, але у неї то просто цікаві сни, хіба що занадто детальні. Але ж і звичайні сни такими бувають. Науковці навіть визначили завдяки яким саме процесам у мозку. Науковці взагалі багато чого можуть пояснити, шкода тільки, що в цій сфері  їх пояснення занадто варіативно-неконкретні.  

— Впевнена? Показники дивилася? — недовірливо примружився чоловік.

— Бохлейне, не очікуй шторму, відчувши ледь помітний подих вітерця.

— Кажуть, у давні часи наші далекі предки саме за ними шторми і вгадували.

— Страшно уявити, як часто вони помилялися, — тріпнула плечем Ірада, взявши до рук чашку з гарячим напоєм.

— Вони вижили, а це означає, що кількість помилок була не критична для популяції.

— Знаєш, кожного разу слухаючи від тебе такі фрази, я почуваюся дрібною безликою піщинкою посеред неосяжної пустелі.

— Ні, Ірадо, ти точно не безлика.

— Ага, тільки хто там роздивиться ту небезликість серед мільярдів подібних у морі піску, коли бархан таких туди, бархан сюди, майже не змінює обличчя пустелі.

— Навіть одна піщинка іноді здатна змінити історію.

— На таке я точно не претендую. Тут би хоч на мить зблиснути зірочкою, —  легковажно відмахнулася дівчина. 

— Ти вже сяєш.

— Лише працюю в даному напрямку.

Після сніданку Ірада швидко переглянула перелік замовлених робіт (треба ж знати, що можна пропонувати) та полетіла на прогулянку. Незвична природа та компанія її не розчарували. Суворі, прикрашені сніговими шапками вершини гір, змінювалися зеленими долинами вкритими лісами та прикрашеними несподівано строкатими килимами трав, кришталево прозорі й бурхливі ріки, водоспади, різноманітні тварини, за якими цікаво було спостерігати, доки прогулянковий віман неспішно пропливав над ними. Все це дійсно варте було уваги. Тут Ірада повністю поділяла думку та захоплення аристократії. А ще ця прогулянка дозволила дівчині впорядкувати та узагальнити враження про саму аристократію, що принесло трохи неочікувані висновки.