Частина 3.2.

Ірада

Ірада і Бохлейн приземлилися на летовищі та попрямували до великого вімана, біля якого вже відбувалася жвава посадка. Цей літальний апарат був розрахований на сотню людей та дальні перельоти, а ще був значно комфортніший. Він поніс гостей на північ, до місця, яке було обрано для проведення святкування.

Влаштувавшись біля ілюмінатора Ірада спостерігала, як віддаляється частково оточений нетрями Чхаттісгарх, зелена долина ріки в якій розташовувалося місто, кілька розкиданих по родючій рівнині поселень дхаса-землеробів. Ці поселення виглядали значно приємніше, аніж нетрі попід містом, і дівчина вкотре задалася питанням, чому й навіщо приміські дхаса влаштовують такий смітник. Але потім під віманом заблищало море і це розвіяло сторонні думки. Ірада обожнювала цю прекрасну, безмежну, наповнену різноманітним життям синь, над якою зараз гуляли легенькі аметистові від променів другого сонця хмари.

За деякий час на обрії з’явилися величні північні гори, вершини яких завжди вкривав сніг. Здалеку ці гори здалися дівчині грізними, а при наближенні вразили на диво бідною палітрою кольорів. Сірий, білий, коричневий, чорний і варіанти темно-зеленого. Яскравими тут були лише бірюзові озера, що час від часу зблискували внизу, наче розсип дорогоцінних прикрас. Біля одного з таких озер у формі півмісяця і організували святкове містечко та зону відпочинку. Акуратні будиночки здалеку нагадували викладене вздовж озера намисто з рожевих перлин, в центрі яких знаходиться діамант – святково підсвічений центр зони відпочинку. Весь комплекс тимчасових споруд розміщувався у межах кола, половину якого окреслювали контури внутрішнього берега озера. За останніми правилами все організовувалося так, щоб по завершенню свята, залишки можна було знищити одним спалахом, не переймаючись тим, що щось зайве дістанеться дикунам, чи зашкодить місцевій екосистемі

Доки Ірада все роздивлялася, пасажирський віман акуратно приземлився на невелике плато, звідки до місця святкування курсували менші, більш маневрові літальні апарати. Внизу біля озера гостей зустріла приємна музика і кілька дхаса у стриманому сталево-сірому одязі. Всім гостям з поклоном вручили портативні перекладачі, ознайомчі матеріали та провели акуратними, викладеними сіліконітом доріжками у підготовлені для відпочинку приміщення, де було забезпечено максимально комфортні умови та всі блага цивілізації.

Розмістили Бохлейна з Ірадою у прекрасному, виконаному у пастельних тонах номері, прикрашеному витонченими букетами сухостою. Оглянувши кімнати, пара побіжно проглянула  схему тимчасового містечка, план святкування та, полишивши речі, відправилася на ознайомчу прогулянку. Іраді не терпілося усе роздивитися та побачити де розмістили її роботи. Втім, варто було їм вийти з номера, як Бохлейна спіймав якийсь високий худий, чимось схожий на ящера, чоловік у білому одязі. Судячи з виразу обличчя Бохлейна, це було якесь його грізне керівництво. Чоловік закрутисто привітався, представився Іраді й впевнено почав нудну, пересипану технічними термінами розмову. Дівчина питально кліпнула на Бохлейна, той поглядом попросив вибачення. Схоже, можливості швиденько позбутися цієї завади він не мав. А ящіркоподібний явно не планував завершувати розмову. Ірада зітхнула й вирішила скористатися індивідуальним привілеєм жінки – правом неаргументованої втечі. Чарівно посміхнувшись вона плутано-красномовно перепросила та прискоривши ходу полишила коридор тимчасового готелю, а з ним і компанію, що її затримувала.

Святкове містечко було щедро прикрашене креативними композиціями з дрібних білих квітів і мохів, кольорова гамма яких не вражала яскравістю, але дивувала несподіваним багатством відтінків. Велика, зібрана з безлічі дзеркальних сегментів сцена ще була пуста, навкруги неї вражали вишуканим сервіруванням білі столики, над яким продовжували чаклувати офіціанти. Проте гостей ще майже не було. Хіба що кілька пар невимушено оглядали дизайн сцени, досить критично її порівнюючи з якимись минулими святами. Ірада відмітила вдале розташування своїх скульптур, схвально оцінила інтер’єр, загальний дизайн, та, щоб не виглядати нетерплячою простачкою, котра заважає останнім підготовчим роботам, попрямувала до зовнішнього краю містечка. Доки Бохлейн зайнятий, а свято ще не почалося, вона вирішила роздивитися незвичну природу.

 Периметром святкової зони було встановлений стандартний енергетичний бар’єр, який нагадував ледь помітну плівку мильної бульбашки. Втім Ірада знала, що попри візуальну тендітність, цей бар’єр був надійним і абсолютно непроникним для довгого переліку істот. Та й за його межами Ірада не була беззахисною, адже завдяки комунікаційному браслету могла зв’язатися з Бохлейном чи службою безпеки містечка будь-якої миті.  

Дівчина вийшла за межі бар’єра та пройшлася вкритим низенькою травою схилом пагорба до хвойного лісу, що починався неподалік. Вдома у Іради росли схожі дерева, але там вони радували погляд ажурними тінями, а тут чомусь здавалися темним похмурим воїнством, що неспішно спускається до озера. Дівчина проминула розсип великих валунів, зацікавлено роздивляючись різнобарвні мохи та лишайники, що їх щедро вкривали, та ступила під шатро лісу. При детальному огляді виявилося, що місцеві хвойні дерева мали коротші і щільніші голки, а їх широкі гілки нагадували великі чи то крила, чи то лапи. Сиві порепані стовбури густо вкривав мох. Часом той мох нагадував хаотично приклеєні темно-зелені подушки розміром з кулак, а часом сиві пасма, що звисали з гілля дерев до самої землі. Це справляло таке загадково-незабутнє враження, що дівчина мимоволі почала думати, як це використати у наступних своїх роботах.

Роздивляючись незвичну природу Ірада й не помітила, як зайшла вглиб лісу й оговталася лише тоді, коли несподівано розгледіла попереду примітивну хижу з дерева, шкір та кори. А за нею ще одну, і ще. Хижі майстерно ховалися під гіллям великих дерев і майже ідеально зливались з пейзажем. Схоже, це було невелике поселення сальвахес. Іраду трохи здивувало таке сусідство, але не злякало, лише нагадало активувати на браслеті функцію індивідуального захисту та маскування. І саме вчасно, бо між хижами з’явилася особа у довгому недолугому вбранні зі жмутків хутра та шкір. Ірада з сумішшю цікавості та гидливості провела поглядом дикунку, що пройшла майже поряд і зникла в іншій хижі. Дівчині було абсолютно незрозуміло, як можна носити такий одяг, адже окрім повної антисанітарії, вага такої «сукні», мала бути вдвічі більша за повноцінне похідне спорядження в комплекті з гірськими черевиками та рюкзаком! А ж ще такий «одяг» мав дуже сумнівні показники гідро та теплоізоляції та слугував розплідником паразитів.