Частина 2.2.

Ірада

— Я так розумію, ти летиш на свято, попри моє прохання? — стрімко заходячи до невеликої світлої кімнати мовила висока темношкіра жінка у довгій білій сукні.

У кімнаті перед дзеркалом крутилася Ірада, розправляючи напівпрозорий шарф поверх нарядного зелено-золотого вбрання, яке складалося з прикрашеної вишивкою сорочки з широким декольте та шароварів. Чорне волосся дівчини було зібрано у елегантну високу зачіску та скріплено довгою нефритовою шпилькою зі смарагдовою підвіскою. Кілька випущених акуратно закручених локонів опускалося на смуглі плечі. Очі Іради були підведені темно-зеленою фарбою.

— Оу, Джат, ти повернулася… — розгублено озирнулася дівчина, впускаючи вишитий золотом шарф.

Гостя невдоволено її огледіла.

— І радості моє раннє повернення явно нікому не принесло. Бохлейн у вімані так взагалі видав цілу пантоміму. Я дуже сподівалася, що він зараз полетить. Без тебе. Але бачу ті  сподівання марні, ти  вже зібралася й навіть очі підвела новомодною сурмою …

— Сурма красива, а ще корисна для очей та стимулює ріст вій.

— І ти, з тими «простимульованими віями» сподівалася полетіти тихцем? Полишити мені лише буденне повідомлення, наче відправляєшся не через половину планети, а до сусідів на вечірку? — невдоволено мовила жінка, склавши руки на грудях.

— Знаєш, запрошення на свято за участі правителя Ар’яварти вдруге можна і не отримати, а твої невдоволені коментарі я чую майже щодня, — кисло посміхнулася дівчина, повертаючи шарф на плечі та вдягаючи кілька браслетів. Вона явно не збиралася змінювати свої плани.

— Ірадо, зупинись. Відвідини цього свята — погана ідея!

— Джат, не починай. Ми вже це обговорювали. Ти маєш радіти, що мою творчість помітили і так високо оцінили! Там буде вся верхівка, все золото Ар’яварти.

— Вершини створені для хижих ящерів, але згубні для тендітної краси.

— Не настільки я вже й тендітна, а на це свято маю великі плани, — закотила очі дівчина.

— Плани… Життя не завжди дотримується навіть планів декхаї, — Джат знесилено сіла на вкриту білим покривалом тахту.

— Попри те, що плани декхаї є основою нашого виживання? — хмикнула Ірада.

— Ні, основою нашого виживання є їх знання, поради. Якими треба вміти користуватися, —відмахнулася жінка. — Але ти до чужих порад не дослухаєшся…

— Старого Дхавала я слухати не буду, він давно не декхаї, — вперто піджала губи дівчина.

— Але він має значно більше знань, аніж ми з тобою разом! І він каже, що для тебе небезпечний той далекий край, який цього разу обрали для святкування!

— Звичайно, для всіх гостей безпечний, а мене ж одразу горами завалить, водами затопить, вітром кісточки рознесе,  —  з іронією пробурмотіла Ірада.

— Джат, ти дійсно даремно нервуєш, — зайшов до кімнати Бохлейн, — Місце проведення свята не настільки далеке. Від Чхаттісгарха на пасажирському вімані летіти лише кілька годин. А там, на місці будуть, як завжди, облаштовані прекрасні тимчасові апартаменти, зони відпочинку та звичайно дотримано всіх можливих засобів безпеки, — спробував заспокоїти він жінку.

— У тих краях мешкають ті жорстокі дикуни — сальвахес, — озирнулася на чоловіка Джат.

— Ми летимо на елітне свято, де буде кілька сотень гостей. Ніхто не допустить туди сальвахес. Чому ти взагалі ними так переймаєшся? — закотила очі дівчина.  

— Бо вони занадто дикі та самовпевнені, щоб було безпечними. І то їх землі. Даремно рада Тріпури затвердила політику невтручання у розвиток цих дикунів. Це помилка, яка коштуватиме нам дорого. Мало нам проблем з дхаса?

— З дхаса проблеми іншого змісту… — почав Було Бохлейн.

— Все, досить, прошу, —  замахала рукою Ірада, взуваючи акуратні зелені черевички. — Джат, я полечу і це не обговорюється! Бохлейн, вимкни режим розумника. Я прямую з тобою на свято, а не до дхаса чи сальвахес, тож чути про них зараз не хочу. Візьми, будь ласка, мої речі й готуй віман до злету. Я за мить тебе наздожену.

Бохлейн зітхнув, шанобливо вклонився Джат та вийшов прихопивши собою акуратно спакований багаж дівчини. Ірада крутнулася на місці, кинула останній погляд у дзеркало і рвучко обійняла жінку.

— Джат, я тебе люблю, але ти не права. Мою творчість нарешті оцінили, мої скульптури залучили до облаштування такого свята… Я ж з дитинства мріяла потрапити на нього. І я іду не сама, а з Бохлейном, який турбується про мене не менше, ніж ти. Будь ласка, вийди з режиму переляканої матусі та нарешті порадій за мене. Це ж прекрасна можливість зануритися у світ аристократії, їх енергетику, красу, вивести своє мистецтво та самій вийти на новий рівень. Проґавити таку можливість, було б неймовірним марнуванням подарунка долі. Не сердься, будь ласочка. Я знаю, ти любиш мене, але ж ти сама казала — любов не повинна душити.

— Дитино… Я лише турбуюся про тебе і хочу, щоб ти була щаслива. Ти молода, неймовірно обдарована, але ще така наївна. Я не знаю, що не так, але чомусь від думки про твої відвідини цього свята моя душа не на місці…

— То прив’яжи цю мою улюблену турботливу душу срібною ниткою! Джат, я вже щаслива! У мене є ти, Бохлейн, улюблена справа, плани, можливість побачити світ і перспектива визнання. Моє життя прекрасне, а скоро стане ще кращим! Все, бувай, до зустрічі! — скоромовкою проговорила Ірада та відпустивши жінку з обіймів поспіхом вислизнула з будинку.