Відлуння

Частина 2

Сергій

Знайома музика наполегливо пробивалася до свідомості крізь яскравий сон, проте далеко не одразу змогла повернути Cергія до реальності. Чоловік майже повністю прослухав мелодію будильника, доки згадав, що воно взагалі таке і чому грає. Але навіть натиснувши на телефоні кнопку вимкнення Сергій ще декілька хвилин лежав бездумно роздивляючись стелю. Нарешті повільно сів на ліжку, кинув погляд на телефон, де світилося два сповіщення про оголошення та скасування повітряних тривог, обвів поглядом спальню. Світлі стіни, низенький столик зі стосиком книг, заставлена ліками тумба, тренажер, прикрите темно-сірими шторами вікно, сіамська кішка на підвіконні. Остання озирнулася на хазяїна, неспішно встала, потягнулася, зістрибнула на підлогу та підійшла до ліжка. Запитально поглянула блакитними очиськами.

— З тихим ранком, Ефіро, — Сергій простягнув руку та погладив свою домашню улюбленицю. — Якщо ми все проспали, то його можна назвати тихим.

Кішка схвально муркнула, застрибнула до чоловіка на ліжко, підскочила, потерлася об обличчя, а потім демонстративно попрямувала у бік кухні. Зупинившись на виході зі спальні вона питально озирнулася.

— Зрозуміло, сни снами, а твій сніданок має бути за розкладом. Але, знаєш, у мене за нашим розкладом є ще п'ять хвилин, тож я маю повне право трохи повивчати стелю. Дивись, яка гладенька, рівна, не підстрибує, не провалюється, пилюкою не присипає, — посміхнувся Сергій. Кішка всілася у одвірку з виглядом «вважатимемо, що ти правий».

Чоловік перевів погляд за вікно, де виднілася зелень дерев, кілька багатоповерхівок, блакитне небо — на жаль, не таке мирне, яким здавалося. Вікно було відкрито на провітрювання, тож з вулиці долинав спів птахів, буденні розмови, звук автомобілів. Знайомий пейзаж поступово розвіював напрочуд реалістичні враження чергового яскравого сну. Втім, ці сни Сергію подобалися значно більше за реальність, а тим паче за кошмари, в яких він зазвичай то знову опинявся під артобстрілом у траншеї залитій по коліно брудною крижаною водою, то у напівзруйнованій будівлі зі смертельно пораненим побратимом на руках. Одна біда — увімкнути чи вимкнути якесь сновидіння за бажанням, можливості не було. Втім, якби можна було все відмотати назад, Сергій би так само пішов добровольцем на захист України, хіба що, може, укриття вибирав ретельніше…   

Кішка запитально нявкнула привертаючи увагу, знову підійшла, потерлася об босу ступню чоловіка. Сергій відкинув ковдру, пристебнув до лівої ноги протез та неспішно попрямував до ванної кімнати. Там з дзеркала на нього поглянув худий неголений чоловік з русявою розтріпаною чуприною. Тридцять років, сиві скроні, іронічний погляд підкреслений непристойно-синіми мішками під очима, посттравматичний синдром, шрами, букет хронічних хвороб, рекомендації регулярно відвідувати мозкоправа та протез лівої ноги нижче стегна. Сумнівний комплект, але Сергій не скаржився, бо знав безліч людей, яким пощастило значно менше. Після виписки, ледь опанувавши так-сяк протез, він рвався на передову, до побратимів, але лікарі, відкриваючи його медкарту, ледь чи не хрестилися та регулярно цікавилися яким дивом він досі живий. Військомат був оптимістичнішим, але теж сказав не потикатися до проходження мінімального курсу реабілітації. Сергій сердився, лаявся, а потім, щоб не лізти на стінку, почав шукати роботу, яку зможе виконувати зі своїм букетом проблем між регулярними медичними процедурами. Знайти таку виявилося непросто, бо мало кому потрібне таке «щастя» ще й кішкою. Кішка була суттєвим моментом при працевлаштуванні, адже напівсписаний боєць, який ходить на співбесіду з домашньою улюбленицею, то, м'яко кажучи, сумнівна мрія роботодавця. Але що поробиш, якщо Ефіра категорично відмовлялася полишатися вдома сама? У пустій квартирі чи за відсутності Сергія протягом кількох годин у кішки починалася істерика, ледь чи не до серцевого нападу. Ветеринар сказав, що так проявляються наслідки пережитого. А пережили вони з Сергієм багато і такого, що кожному роботодавцю не розкажеш. Ефіра стала для нього другом, побратимом, сім’єю. Отож і шукав чоловік роботу, де вона змогла б бути поруч.

Втім у підсумку це виявилося на краще. Навряд чи Сергій зміг би знайти спільну мову з людьми, які відверто здивовано чи невдоволено косилися на Ефіру та обіцяли передзвонити з виразом обличчя – «ніколи й нізащо». Про жалісливі погляди на зразок «О-о, та у цього нещасного, дах зовсім протікає…» і згадувати не хотілося. На щастя не всі роботодавці виявилися такими. Власника однієї з ремонтних майстерень, кішка зовсім не здивувала. Як виявилося, Миколайовича (або «Діда», як його всі називали) також списали з лав ЗСУ за віком, після кількох поранень. А дід «комісував» разом з собою з передової двох собак, одна з яких мала контузію.

Дід не ставив зайвих питань, а просто відкрив переноску та з серйозним виглядом запропонував кішці «провести огляд місця роботи». Ефіра уважно на нього поглянула блакитними очиськами та граційно вистрибнувши діловито пішла вивчати ангар, в якому Сергій планував працювати. Акуратно познайомилася з песиками, навіть не полишивши на їх мордах попереджувальних подряпин, обійшла приміщення по периметру і за час, доки  Сергія познайомили з колективом, принесла та демонстративно вклала до ніг чоловіків мишу.

— Непогано. Котячу консерву на день, точно матимеш, — розсміявся тоді Дід та пішов показувати укриття, повідомивши, що автомайстерня вже кілька разів «ловила» уламки шахедів та ракет. OSB-плити на частині вікон, кіптява та вм'ятини на деяких конструкціях красномовно підтверджували ці слова.

— Думаю однією консервою не обійдетеся. Ефіра ще про можливі прильоти попереджує краще за будь-який гаджет, — посміхнувся тоді Сергій.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше