Частина 3. Сни.

Близько п'ятої години ми прибули до малесенького провінційного містечка, що розкинулось на кручах обійнятих морем. Сонце застрягло трохи вище лінії обрію, посилаючи свої передостанні проміні червоним дахам будівель та верхівкам дерев. Море попід скелями зробилося синьо-фіолетовим і під вечір – напрочуд спокійним.

Готель знаходився у самісінькому центрі і виглядав досить пристойно. Неподалік від нього розташувався затишний сквер із вирізьбленими лавками та автентичним фонтаном із мармуру, добряче пошарпаним часом.

- Ваш номер 13, передплачений. Сніданки входять у вартість, то ж ні в чому собі не відмовляйте, - по-діловому повідомила Шейла, - мені треба навідатись до управління. Будьте на зв'язку, МакҐрат.

- Добре, мамцю, - пробурмотів я, спостерігаючи, як легковик щезає за рогом.

Кімната, світла і простора, виходила вікнами на сквер. В інтер'єрі царював мінімалізм та пастельні кольори. Ванна кімната виблискувала глянцем кахелю та блиском хромованих кранів. Сильний струмінь гарячої води змив з мене бруд сьогоднішньої мандрівки і подарував відчуття свіжості. Накинувши на оголене тіло важкий білосніжний халат, я вийшов на балкон і запалив. Мене охопила нудьга.

______________________

Дядько з вусами за кермом таксі недовірливо поглядав у мій бік.

- Ви хто? – не церемонячись, запитав він, коли на фоні обрію почали вимальовуватись обриси Будинку з гаргуйлями. 

- Турист.

- І що вам тут треба?

- Хочу ознайомитись з головною туристичною пам'яткою Олд Бея.

- Галерея працює до шостої.

Я поглянув на годинник – о пів на сьому.

- Я поціновувач архітектури, а не живопису. Чи прогулянки околицями також лімітовані часом?

Водій промовчав, проте його погляд став ще похмурішим.

Дім нагадував палац із якоїсь готичної казки. Стрілчаті вікна із вітражами, широченні балкони-тераси та гостроверхі башти підіймалися на тлі сутінкового неба. Рожево-помаранчевий промінь лизнув найвищу вежу і потонув у морі.

- Чого вам?

Наглядачу було не менше восьмидесятий, але спина його була рівною, а плечі розправленими, як у молодика. Вік видавало вкрите глибокими зморшками лице та скручені артритом пальці.

- Я з поліції, хочу дізнатися про дівчинку, - я простягнув чоловіку руку, і він її потиснув. Я спробував сконцентруватися на цьому дотикові. Особисті речі завжди викликали видіння, але іноді будо достатньо легкого тілесного контакту, який врізався у пам'ять. Тепер розумієте, як важко мені забувати колишніх коханок?

- Ваші вже приходили, - роздратовано промовив чоловік, - нічого нового від мене не почуєте. Я бачив дівчинку ввечері 23-го ось на цьому місці, хоча спочатку вона нишпорила периметром. Побачивши мене, вона злякалась і пішла геть. Підлітки тут часто вештаються після заходу сонця, а ця була особливо настирливою.

- Тобто ви бачили Фіону Лофер тут і раніше?

- Неодноразово. Її вабило це місце. Вдень вона заходила до галереї, а коли вечоріло, читала, сидячи на краєчку скелі. Мрійлива мала.

- Вона була одна?

- В той вечір – так, а раніше бувало приходила з компанією.

Я розумів, що гаю час, граючись в детектива. Для внесення ясності в справу, мені варто повернутися до готелю та поринути в світ сновидінь. Я якраз збирався попрощатися, коли повз нас промайнула тінь, що вислизнула з-за рогу. Високий світловолосий хлопець на мить зупинив на нас погляд, а потім рвучко стрибнув на велосипед і помчав геть до міста. Я лише встиг помітити, як із його кишені щось випало. Це був знімок, що зображував симпатичну молоду дівчину із русявими кучерями. Вона сиділа на стільці, цнотливо схрестивши ноги і прикриваючи простирадлом оголені груди.

- Цю дівчину ви бачили? – запитав у наглядача, і той розгублено кивнув.

_________________________________

Шейла подзвонила близько одинадцятої і запропонувала вранці влаштувати мені бесіду зі своєю небогою – подругою Фіони Лофер. Я погодився і поклав слухавку. Про свої вечірні пригоди я вирішив змовчати, принаймні поки що. Перед тим, як провалитися в сон, я міцно стиснув у руках світлину зниклої дівчинки.

Здається, я трохи відпочив перед тим як сновидіння захопили мою свідомість, а потім…

Світловолосий хлопчина зосереджено дивився в екран смартфону. Подеколи на його обличчі з’являлася дурнувата посмішка і він відписував відповідь віртуальному співрозмовнику. Але бесіда була перервана дзвінком.

- Слухаю. Фіона? Ти при своєму розумі? - в його голосі чулося збентеження, - агов? Знову той дурний будинок!? Добре, я скоро буду. Копії? Навіщо мені копії батькових плівок? Може, одразу скажеш, в чому справа? – прокричав він, пробігаючи повз вітальню та ігноруючи чоловічий голос, що не надто наполегливо його покликав. Всівшись на велосипед, він щосили тиснув на педалі аби якомога швидше дістатися до місця зустрічі.

Коли він виїхав на під’їзну дорогу, що вела до будинку з гаргуйлями, сутінки повністю оповили місто. Раптом його обігнав авомобіль, що із занадто високою швидкістю рухався в тому ж напрямі із вимкненими фарами. Мало не зачепивши хлопця, який змушений був різко звернути праворуч, автівка розчинилася-розтанула в темряві.