Розділ 21. Ще не все втрачено.

Ще не все втрачено! Саме з такими думками я пройшов у ту саму залу, щоб спробувати навчитися керувати льодом. Лише здогадувався, що з ним можна робити, але сподівався, що у мене вийде. 

У теорії мені потрібно було зробити так, щоб розділити один з брусків достатньо, щоб вистачило на ще одну літеру. 

Про те що це може бути легко я навіть не думав, аби не засмучуватися, коли нічого не вийде. Я робив так кожного разу, коли викладав книги. Краще від самого початку приготувати себе до найгіршого. 

Спочатку я спробував зосередитися на своїх відчуттях, коли я взагалі торкаюся льоду. 

Холоду попри очікування не було, лише приємне поколювання пальців. 

Я звик, що не можу це робити, тому зараз було незвичним те, що я не відчуваю біль і на руках немає опіків. 

Далі варто було б подумати над тим як реалізувати задумане. 

– Ти знову тут? – почув я голос королеви, який звучав якось не так як завжди. 

Цікаво чи відомо їй, що я вже все розгадав. 

– Радий побачити вас, Йоганно, – сказав я в манері свого персонажа і цього разу навіть без синхронізації. 

Погані справи, якщо я буду кожного разу так розмовляти, повна синхронізація не те. що я хотів. 

– Справді хочеш це зробити? – запитала вона знову. 

Я кивнув і глянув на неї з рішучістю у погляді. Гадає, що я так просто здамся? Це немає жодного сенсу. 

– Навіть, якщо Герда не повернеться, ти все одно виконаєш умову своєї угоди? – то мені не здалося і у її тоні справді була дрібка зловтіхи. 

Можна навіть не здогадатися про це, не розрізняючи емоцій. 

– Так, Йоганно, якщо ви вдосталь почули, прошу залиште мене на самоті, – трохи більш розратовано, ніж планувалося спочатку, відповів я, – можете повернутися увечері. 

– Добре, – легко як завжди усміхнулася вона і нарешті вийшла з приміщення. 

Я полегшено зітхнув. 

Хвилиною пізніше і вона б все дізналася. Притулився спиною до холодної стіни і зачекавши деякий час повернувся до попереднього занняття. Прискорення. 

Мені потрібно навчитися керуванню швидко і виконати це завдання. Хотів додати, що воно безглузде, але потім зрозумів, що це не зовсім так. 

Наступні години промайнули, наче та сама вічність, яку я все ще не міг скласти. 

Спочатку у мене зовсім нічого не визодило, але поступово я відчував як сила починає слухатися. 

Тепер можна спробувати перейти до того, для чого я це все взагалі робив. 

Потрібно робити усе обережно, щоб не зруйнувати брусок і щоб вона навіть не здогадалася про те, що він зробив насправді. 

Мені потрібно було проробити ювелірну роботу. 

Обережно торкнувшись однієї зі скалок, почав проводити по ній рукою, спробувавши відділити невеликий шматочок. 

Лід тріснув. 

Я перелякано відсахнувся. Невже я вже напартачив? 

Але ні, усе обійшлося і можна було зітхнути з полегшенням. 

Тому я продовжив відділяти від кожної по невеликому шматочку, щоб вони здавалися однаковими. 

А потім з'єднавши їх нарешті у мене вийшло та сама остання буква. Готово. 

Я піднявся з місця, потягнувся і пішов на пошуки королеви. 

Тільки зараз зрозумів, що на палац вже находили сутінки і правильніше було б піти у свою кімнату спати. 

– Каю, – почув він вимогливий тон Герди. 

Тепер вона говорила зі мною лише так, наче я її підданий якому вона збирається віддати наказ. 

– Так, сестро, – невдоволено обернувся до неї я. 

– Потрібно поговорити, – сказала вона і затягнула мене в свою кімнату, зачинивши двері промовила, – у тебе вийшло, чи не так? 

Я здивовано підійняв на неї погляд. 

– Звідки…

– Це ж очевидно, – усміхнулася вона переможно, – інакше б ти не повернувся. 

Кивнув. І зрозумів, що уперше був в кімнаті сестри тут, але роздивлятися тут не було на що. 

Усе було абсолютно однаковим, починаючи плануванням і меблюванням і завершуючи розстановкою книг на полицях чи статуеток. 

Я вважав, що для своєї протеже вона дасть іншу кімнату. Чи вони в принципі усі ідентичні…а от це вже відчувалося моторошним і підозрілим. 

– Про що задумався? 

– Про кімнати, – просто відповів я. 

Вона подивилася на мене як на останнього дурня, наче я говорив про щось безглузде, коли тим часом, ну світ мав рятувати або щось схоже. 

Я ще раз подивився на вікно і завмер. 

– Ти ще дивніший, ніж я брате, – мовила вона, але без насмішки, – ти ж хотів мене врятувати, а твій час завершується…

Вона зробила паузу і її погляд став задоволеним. На її думку – вони перемогли і я не зможу повернути додому Герду. 

– Не так швидко, сестро, – усміхнувся і прожогом кинувся з кімнати тільки почувши навздогін, – королева зараз у сапфіровій залі. 

Подякувати я вже не встиг, лиш здивувався в честь чого сестра мені допомагає. Хоча зважаючи на те, що я уявлення не маю, де ця зала, користі з цього не багато. 

Тому мені не залишадлся нічого іншого як бігти навмання вверх, бо них я перевірив ще на шляху до своєї кімнати. 

Раптом почув як десь близько грає музика. 

Ось і ви, Снігова Королево.