Розділ 19 У якому все змінюється.

Герда. 

Чи могла усе мене дратувати більше, ніж це відбувається зараз. 

Я бачила як щось відбувається. Невпинно змінюється, а я нічого не розуміла. Найбільше мене дратував брат, він увірвався у нас злагоджений простір і зруйнував усе так легко. 

“Поговори з ним, з королевою” 

Страх говорив правду. 

І саме це я й збиралася зробити. Не дозволю йому усе зіпсувати…сподіваюся у мене вийде. 

Вийшла з кімнати і майже зіткнулася з Йоганною. 

– Вам щось потрібно, Ваша Величносте, – холодно сказала я, відкрито показуючи, своє незадоволення. 

– Ти не зайнята, – обережно запитала вона, – як виявилося мені не відомо як цим користуватися, – вона простягнула планшет, який завжди тягав за собою брат і навіть торкатися забороняв. 

Неочікувано, як так сталося, що він віддав його королеві. 

– Я змусила його переписувати одну книгу, але він вклався раніше, – відповіла вона на моє німе питання в очах. 

Отже, вона все ще думала про мене. Я відчула дрібку полегшення, якби було чудово, що брат пішов і наша ідилія повернулася. 

Я замряіно усміхнулася і пропустила її в свою кімнату.  

– Диво, що ви не запитали у Кая, – мовила я згодом. 

– Я трішки не в настрої його бачити, – пояснила вона, відвівши погляд. 

Мабуть, це через ту розмову. 

Ми не довго потеревенили, вона назначила мені наступні завдання і ми розійшлися. 

Знала б я, що станеться далі…

Увечері королева виглядала зовсім інакше, з виглядом, наче збирається оголосити новину про апокаліпсис. Звична розслабленість зникла і я відчувала напругу у кожному її русі, у кожному слові. 

Пальці занадто стискали чашку, сукня набула темнішого відтінку як і її очі. 

– Він знайшов ту залу, – відповіла вона якось приречено, наче це був кінець, наче уже нічого неможливо змінити. 

Я завагалася перед відповіддю, не до кінця певна чи маю я якось відповідати. 

– Але можливо у нього не вийде. Сподіваюся він не здогадається як виконати завдання, – продовжила вона, але тоном людини, яка сумнівається у своїх словах. 

І я з нею повністю погоджувалася. Безсумнівно, Кай впорається. 

– Але ж я можу не піти. 

– Так. 

– Тоді усе гаразд. Вам не варто хвилюватися. 

Мої слова помітно заспокоїли Йоганну.  

– І ще одне, – сказала я, згадавши про те, що ця тема досі висіла незавершеною, – я б хотіла вибачитися? – не сказати, що це було правдою, але мені не подобалося, що атмосфера між нами надто натягнута. 

Вона здивовано підійняла брову, наче не розуміючи про що я. Невже мій брат усі її думки витіснив. Ось так називається…

– Я мала на увазі тоді, що ви мені подобаєтеся як людина, а ви собі надумали невідомо що, – відказала я з усмішкою, – та й я мабуть також, – додала тихіше. 

– Не варто,  – змахнула рукою вона, – моя реакція була такою, лише тому, що ніхто мені такого не говорив раніше, – усміхнулася вона привітно. 

То я все не так зрозуміла. 

– Чудово, що це розяснилось.