Розділ 18. Угода від Кая.

Чи можливо бігти беззвучно по льоду? 

Саме цим я зараз займався, як шкода, що жодному своєму персонажу не приписав таку навичку, щоб зараз її можна було використати. 

Ось і нова ідея для книги з'явилася. 

А назва хай буде…Втекти з льодового замку. 

Ні. Не гарно. Треба щось краще. 

У полоні Снігової королеви? 

Не погано, але якось задовго…

Я перебирав у голові варіант за варіантом, та жоден з них мені не подобався і у якийсь момент сам не зрозумів як опинився  зовсім незнайомій залі. 

Обережно пройшов у середину і вічдув дивну спорідненість з цим місцем. Наче, я вже був тут. 

Крок за кроком повільно проходив у її глиб і нарешті завмер вражений. 

Це було те саме місце, де я з минулого складав ті дурні слова. 

Наче наживо, чи як кадр з фільму побачив момент з тими нами. 

– Знайшов, – прошепотів я майже благоволійно, – ось вона – відповідь. 

Це саме те що зможе змінити хід гри, це саме те, що може допомогти мені повернути Герду. Ось це й було те, що я повинен був знайти у цій подорожі.

– А ще я назву цю книгу – Відлік до вічності. 

Що ж розпочнемо. Усміхнувся я. Ще побачимо, хто переможе?

Я швидко покинув приміщення і повернувся назад. Я вже трохи вивчив той факт, що це просто кругова будівля і якщо весь час просто бігти вверх і нікуди не звертати можна спокійно дістатися своєї кімнати. 

Сьогодні я вирішив поки не відволікати королеву, хай собі вже тішиться й книгу читає, а як прийде забирати, то вже й запропоную цю угоду. 

Обід мені доставили прямо у кімнату. 

Як виявилося тут таки були, хтось на кшталт слуг, тільки от виглядали вони не як люди, а як фігури чи то з снігу, чи то з льоду. 

І передали послання, що старша й молодша господині палацу не зможуть доєднатися до мене. 

А, отже, я знову маю страждати від одноманітності і нудьги. І що ще можна зробити? 

Раптом він побачив, що на його столі з'явився новий неочікуваний предмет. 

– Це ж та сама книга у якій був лист від Брієни, – прошепотів вражено і не вагаючись відкрив її. 

Можливо у нього вийде знайти ті самі відповіді, які допоможуть йому написати продовження цієї історії. 

Він відкрив першу сторінку і здивовано подивився на слова, які були перед ним.

“Сподіваюся це справді доможе тобі зрозуміти історію Брієни, зрозуміти мене ту, кого ти знаєш під іменем Вірджинії Спенсер. 

Саме так я – це вона. 

Знаю це вражаючий факт, але я не знала як розповісти про щось таке і не здатися божевільною…”

На цьому моменті передмова обривалася і я перегорнув наступну сторінку. 

Далі зазначалося, що одного дня Вірджинії написали з невідомого номеру і попросили про допомогу. 

“Я досі пам'ятаю наче це було вчора, а не надто давно. Отже, я зустрілася з тією незнайомкою і зрозуміла, що її звати Меріка. Ім'я здалося знаймомим. Увечері, коли повернулася і почала переглядати рукописи, знайшла один автора Кая і зрозуміла, що вона героїня твоєї історії. 

Це видавалося божевільним. 

Деякий час я навіть думала, що так багато читала, що це просто галюцинація. 

Але потім з подивом зрозуміла, що прокинулася у тілі Брієни. 

Я мала замінити Меріку, поки вона не повернеться.”

І справді божевілля з цим я точно міг погодитися, але дізнатися яким чином усе завершилося було значно цікавіше. 

“Ми помінялися душами. Замість мене була твоя героїня, а я була змушена страждати у тій дурній реальності, поки нарешті не знайшла спосіб втекти. Серйозно, Каю чим ти думав, коли прописав їй таку історію?

Кожного дня там я хотіла померти, а ще ж мала зробити усе аби головний герой не закохався у мене до призначеного часу. 

Як виявилося навіть зі своїм сталевим характером я була непристосована до тих інтриг і людей, які мене оточували. Навіть зі знаннями зі справжнього світу. 

Тому, якщо ти не знаєш, що писати – все що потрібно це влаштувати зустріч з Мерікою і тоді усе повернеться на свої місця, а я буду вільною.

Знаєш, я зрозуміла дещо важливе перебуваючи там – мені не потрібне кохання. 

Тому зроби це, Каю. Я чекаю від тебе на справжнє завершення”

Її зізнання викликало у мене змішані почуття. 

Я не знав як реагувати і що робити далі? Тобто Брієна увесь цей час була просто відволікаючим маневром, просто заміною, але мені справді подобалася ця героїня. А їхня історія завжди викликала якесь замилування. 

І хочете сказати, що це була лише омана. 

Ідеальна гра головної героїні. 

Я ж був певен, що Меріка просто здалася і ніяк не міг зрозуміти чому сюжет пішов таким дивним шляхом, а воно он як виявилося. 

Закрив книгу і сховав її в рюкзак. Уперше в житті я не хотів дослухатися своїх персонажів, уперше в житті я хотів зробити свій вибір. 

А якщо головній героїні потрібно, то хай прийде і вмовить мен сама змінити рішення. 

Я здригнувся, коли почув стукіт у двері, але одразу ж повернув контроль емоцій, коли почув голос королеви. 

– Звичайно, – відповів на її прохання зайти, і одразу ж ввімкнув синхронізацію. 

У мене є до неї одна важлива розмова. 

– Ви дочитали книгу, Йоганно? – поцікавився я, бо правду кажучи не бачив іншої причини для візиту. 

– Так, це прекрасна історія, – задоволено усміхнулася вона, і передала мені планшет назад.

Я здивовано побачив як її емоції швидко змінюються на обличчі, наче вона хотіла про щось розповісти, але відчувала ніяковість. 

Хоча зважаючи на те як вона жила увесь час, її соціальні навички мають бути на моєму рівні. Себто, говорити тільки тоді, коли хтось перший розпочав розмову. 

– Я радий, що мої старання не пройшли даремно, – відповів я щиро. 

Не уявляю щоб робив, якби вона сказала, що їй не сподобалося і варто переписати ще раз.