Розділ 17. У якому Страх повертається

Герда. 

Я прокинулася від того, що мені раптово стало холодно. Ставши ученицею королеви вже давно забула про це відчуття, навіть, якщо ходила у тонкій сукні. 

Та зараз воно було просто всепоглинаючим і таким, що неможливо зупинити. 

Роззирнулася навколо і злякано завмерла. Біля вікна застигла темна тінь. Та, як можна було взагалі потрапити у місце, яке знаходиться так високо і далеко від поселень. 

– Хто ви? – мій голос тремтів так, що навіть таке просте питання далося мені важко.

Силует обернувся і я таки скрикнула. 

– Ти так швидко забула мене, Гердо, – він наблизився до мене, огортаючи своєю темрявою і я відчула, як паніка починає накривати. 

Спробувала зробити вдих, але це здавалося не можливим. 

Ні, я не можу так просто задихнутися. Я не дозволю…

Вчепилася руками в покривало і спробувала сфокусувати свій зір, хоч на чомусь. 

– Аааа, – закричала я з усієї сили. 

– Ніхто тебе не почує, Гердо, – прошепотів голос за моєю спиною, – окрім мене, авжеж. 

– Страх, що ти знову тут робиш, – без сил впала назад на подушку. 

Це місце, яке раніше мені так подобалося тепер викликало почуття повністю протилежне до попереднього. 

Жах, абсолютний і такий який вже не зупинити. 

Усе стало на свої місця – я знову боялася усього повязаного з зимою і згадала про те, ким була до того. 

Герда. 

А я так хотіла, щоб королева називала мене інакше. 

Цікаво це поява Кая спровокувала такі зміни…тоді, якщо він піде – усе повернеться на свої місця. Чи не так? 

– Я нікуди не зникав, якщо тебе це цікавить, – почула його  самовпевнений голос десь збоку, – просто притупився, – пояснив він і якби я не хотіла його слухати це була важлива інформація. 

Обернулася на інший бік і зустрілася поглядом з тим кого вважала чи то галюцинацією, чи кимось на кштал того. 

Хоча у це я вже мало вірила, зважаючи на те, що навіть після того як пройшла лікування в психіатра він навіть не думав кудив подітися. 

Тому я вирішила просто змиритися з його присутністю, а усім, хто знав казати, що я повністю вилікувалася. 

Хоча найбільш дивним було, що з кожним роком його постать все більше набувала людських рис і тепер він був не просто тінню, а майже людиною. 

– Що ти узагалі таке? – запитала я втомлено. 

Його обличчя розтягнулося у посмішці. 

– Твій страх. 

Мабуть, це найбільш дивна ситуація, яка тільки зараз могла бути. І ще безглуздішим могло стати лиш те, що я вирішила саме зараз обговорити усе. 

Хоча, це все одно колись мало відбутися. 

– Справді тоді чому ти не лікуєшся? – запитала, фиркнувши. 

– З чого ти взагалі вирішила, що це можливо? – ображено посміхнувся він. 

Я ж повітрям подавилася від такого нахабства. Якби то це ненормально і знайшовши причину потрібно знайти рішення. 

– А ще мені холодно через тебе, – продовжила я, – тому вшийся кудись, якщо не можеш нічого з цим зробити. 

Він глянув на мене з виною в голосі, а тоді доторкнувся моєї руки і розчинився, наче його тут ніколи й не було. 

Відчула як мене огортає тепло. 

Як він узагалі міг це зробити? 

Та я була надто виснажена, щоб розмірковувати про це зараз. Пізніше…пізніше, я точно усе дізнаюся. 

А зараз час спати. 

Коли я прокинулася, склалося враження, що вчора нічого не було. 

Можливо це був просто сонний параліч, чи щось подібне? 

Усе було як завжди. Я снідала і йшла виконувати свої завдання. 

І що було дивним я не бачила Кая. Він наче розчинився в замку і попри мої побоювання узагалі не набридав мені і не робив спроб вмовити. 

Це якась його тактика. 

Елевонда. Ні він просто під впливом натхнення. 

Або…Я ледь не похитнулася, коли почала усвідомлювати той факт, що мої спогади здається повернулися. На власні очі побачила яскраву сцену, де мій брат зайнятий написанням, а я вкотре йому нагадую про те, що їжу ніхто не відміняв. 

А він вкотре відповідає, що залишилося ще тільки одне речення і все. 

А до того була ще одна сцена, коли його кликала тітка. 

І ще один абзац, як кликав дядько. 

Тому вони й послали мене, аби хоч у мене вийшло його вмовити. 

Я мимоволі усміхнулася своєму спогаду. 

Дивно як після такого ще хтось може думати, що письменництво це просто робота. 

Навпаки, як на мене це також надзвичайно складно. Хоч здається усе, що робиш це просто друкуєш на клавіатурі слова, які потім складаються в сюжет. 

Але на це витрачається дуже багато часу. 

Я пройшла далі і застигнула на місці, коли почула розмову брата з Йоганною. 

Мені було відоме її ім'я, вона сказала мені його одразу. 

Якщо хотів дізнатися чому не запитав у своєї сестри, чи я йому зовсім не треба. 

Обернулася і розлючена зникла в одній з зал. 

Ще мить тому я згадувала брата з усмішкою і навіть думала про те як знову заговорити з ним…але не тепер, коли він діє ось так. 

“Але ж він не знав” 

Почула я голос Страху і зупинилася. 

І справді…не знав.