Розділ 13. У якому Герда не бажає повертатися

– Але мені й тут добре, чому я повинна кудись йти? 

Це не могло бути правдою. Ні, він здогадувався, що сестра не зустріне його з розпростертими обіймами, може забути і таке інше. 

Але зовсім не захоче йти? Це було для нього дивним і незрозумілим. Мабуть, Герда втратила здоровий глузд, перебуваючи тут. 

– Але чому? – обережно поцікавився, сподіваючись почути відповідь, яка могла б усе пояснити. 

Та те, що вона відповіла було точно ще більш неочікуваним. 

– Бо мені тут подобається і все влаштовує. Я навіть стала ученицею Снігової королеви, – з гордістю зазначила вона. 

Відчув як його накриває хвилею шкодування. Це все його вина, якби у неї була, хоча б одна людина, яка її розуміла їй би не знадобилося залишатися тут. 

– Та я буду рада, якщо ти погостюєш тут. Можливо ти й не захочеш піти. 

А от це вже точно ні. Як у цьому місті взагалі жити? І що сестра у ньому знайшла? 

– Я залишуся наскільки потрібно, щоб довести тобі, де саме твоє місце, – холодно заперечив.  

– Мій вибір залишиться незмінним, – твердо зазначила вона. 

– Як скажеш, сестро, як скажеш, – сказав він тоном людини, яка вже наперед впевнена у зворотному. 

Вона пройшла вперед і я здивовано дивився за постаттю моєї сестри, яка віддалася. Не хотілося цього визнавати та їй підходило це місце. Вона йшла впевнено і зараз від неї віяло впливом Снігової Королеви. 

Її учениця. 

Можливо я помилявся від самого початку. 

Та все ж я подолав такий важкий шлях і не можу піти ні з чим. Який сенс, якщо це того не варте. 

Моя сестра повернеться чого б мені це не коштувало або принаймні її спогади. Мені сумно бачити як вона змінилася. 

І водночас радісно від того, що це зробило її впевнененішою. 

Чому усе не може бути менш суперечливо і складно? Шкода, що реальне життя не може бути простішим, ніж сюжети його книг. 

Або ж мені просто не пощастило з авторкою. 

Я попростував далі до своєї кімнати тут. Жити в якій мені зовсім не хотілося. 

Пройшов усередину і на мить завмер. Усе було звичайно ж з льоду, але я не відчував ходолу, навідміну від коридору. 

Усе було ідеально і мінімалістично. 

Меблі лише найбільш необхідні. Ліжко, стіл і поличка. А і ще шафа для одягу у якій неочікувано знайшов змінний. 

Інші двері вели у невелику ванну кімнату. Неочікувано тут була душова кабіна. 

Усе було готове до мого приходу. 

Прийнявши душ і змінивши одяг на новий. Я вирішив подивитися на речі, які тут лежали і з подивом завмер, коли побачив знайомий псевдонім на обкладинці книги. 

– Що? Королева моя фанатка? 

І справді, кожна з книг виявилися мого авторства. Були авжеж і інші, але цих більше. 

А от від цього стало моторошно. Можливо вона мене так хоче про щось попередити. 

– Та ну це ще й колекційні видання, цікаво їй Вірджинія передавала? 

Він здивовано завмер. Чи вона таки звідкись бере гроші? 

Елевонда. Вони у неї, що ще й в декількох екземплярах? Теорія № 2. Книга Кая насправді погано продаються і Вірджинія сплавляла зайві примірники своїй сестрі. 

Мозок, будь ласка, не складай сто варіантів того, де і як вона їх може заробити. От чесно, це останнє, що мене зараз цікавить. 

Спитати звідки тут його книги не міг ні в першої, ні в другої. Одна вже пішла, привітавшись з сестрою. А друга досі не з'явилася. 

Хоча не думаю, що наважився б поставити питання, я не з тих людей, хто може легко це зробити. Значно простіше, створити якийсь сюжетний поворот якого світ ще однозначно не бачив, аніж поговорити з кимось. 

Вирішивши, що це зараз не важливо, ліг спати. Усе ж надто втомився за останні дні.