Розділ 10. Крізь час.

Я не одразу зрозумів, що не відчуваю холоду навколо і наче знаходжуся у іншому місці. 

Я помер? 

Розплющив очі і з подивом усвідомив, що наче пливу в невідомому просторі, який не мав, ані початку, ані кінця. Здавалося кольори тут також відсутні. 

– Каю, – почув я тихий голос сестри і здригнувся. 

У мене вже галюцинації починаються, чи що? Моя сестра зараз знаходиться з тією злощасною Сніговою Королевою і ніяк не могла опинитися поруч. 

– Каю, – цього разу більше з натиском. 

А потім сталося щось зовсім жахливе. Це нагадало мені як у мене колись був сон у якому мене кликали безліч голосів, і навіть закривши вуха руками я продовжував їх чути. 

Це було нестерпно я чув її голос звідусіль, але ніде не бачив. 

Знову заплющив очі і якби міг, то точно перечепився. 

Це були спогади. 

У кожному з них моя сестра зверталася до мене, просила допомогу, а я відмахувався від неї, наче вона навязлива муха. 

Стало гидко від самого себе. 

Скільки разів я не чув її і не хотів вислухати, скільки разів вважав її слова лише вигадками і мареннями. І це при тому, що я автор книг жанру фентезі, от тільки, який жодного разу не вірив у написане.

Чи точніше сприймав усі світи як якісь далекі планети – вони є, але десь там, а не тут поруч. 

А моя сестра бачила і знала більше і мабуть, дуже страждала через те, що ніхто не хотів вірити їй. 

Елевонда. Мені здається чи це вже було? 

Я не міг наважитися і все побачити. Але чи не блукатиму інакше я цим місцем вічність? Понишпорив у спогадах і таки знайшов потрібного персонажа. Герцогиня Ліарсон з попередньої книги також потрапила у схоже місце. Згадав слова, які складав для неї. 

“У своєму минулому житті я багато чого зробила не так. І тепер я маю постати перед своїми помилками і прийняти їх, щоб могти рухатися далі. Без жалю. 

Я зможу зробити це навіть, якщо це останнє, чого я бажаю. 

Ця персонажка займала особливе місце у його серці. В минулому вона вбила багато людей бо хотіла стати королевою своєї країни і у наступному зробила усе, щоб виправити помилки і таким чином спокутувати свої гріхи. Та й на відміну від багатьох інших, вона так і не розповіла нікому, що регресувала. 

Елевонда. У сенсі повернулася в минуле. 

Довгий час вона була навіть прикладом для нього. Адже її силі волі, витримці і впевненості він завжди трохи заздрив. 

І зараз тим більше. 

Він дозволив собі пропустити крізь себе цей потік часу і побачити усе. Навіть, якщо це лише зараз він має краще зрозуміти сестру перед зустріччю. 

“– Каю, – вона легенько шарпає його за рукав, – уявляєш я сьогодні бачила Снігову Королеву. 

Я ж подивився на неї тоді чи то з подивом, чи то з невдоволенням. 

– Ну авжеж, – почав було, але Герла зупинила мене. 

– Я бачила її на вулиці і вона махала й посміхалася мені, – сказала сестра зі щирою усмішкою. 

– Мабуть, це через те, що ти змушувала мене читати тобі цю казку разів з десять, от і ввижається всяке, – буркнув тоді я. 

Здається їй було років чотири, а мені сім” 

Час невблаганний і мчить далі. 

Спочатку Герда пробувала. 

“– Мені наснився сон, де я шукаю тебе, а ти знаходився у палаці Снігової королеви, – каже вона налякано зранку. 

Я обіймаю і починаю її заспокоювати. 

– Це просто сон, усе добре. 

Але її погляд засмучений і засуджуючий. 

– А якщо, ми і є ті самі Герда і Кай. Що якщо це не просто казка? – запитує вона таким серйозним і дорослим тоном, що мене аж пересмикує. 

Та я продовжую усе заперечувати.” 

Яким же я ідіотом був у минулому. 

Після того сестра пробувала сказати ще декілька разів, але я щосили заперечував…правду. 

Якби ж я тільки міг подумати, що сестра не вигадує. 

“Вигадка – це самообман якими лююди, хочуть замінити дійсність. Такого слова в принципі не існує. Усе можна лише створити або відкрити” 

А якщо подумати Вірджинія згадувала колись щось подібне. Чи не могла вона також входити у цей клуб анонімних знавців надприроднього чи то незвичайного. 

Здається, я взагалі нічого не знаю про світ у якому живу. 

А потім я втік на навчання у іншу країну і сестра більше нічого не розповідала. На це просто не було часу. 

Останнім я знову бачив спогад з дня зникнення Герди, але цього разу я почув як вона самими губами прошепотіла. 

“Мені не потрібен брат, який мені не вірить. Та навіть мій страх був для мене ближчим, ніж ти рідна людина.” 

А потім мене з силою вкинуло кудись вперед. Я летів з надзвичайною швидкістю і здавалося перестав відчувати своє тіло. 

Нарешті я опинився перед брамою з льоду, яка височіла наді мною.  Не вагаючись ні секунди я пройшов в середину. 

Невже мої блукання нарешті завершилися.