Розділ 8. Перше завдання.

Я повільно йшла величними коридорами замку, кроки ледь чутно відбивалися від дзеркальної поверхні. Усе повз, що вона проходила було створено з льоду і це змушувало їй серце завмирати в захопленні.  

Сонячні промені пробивалися крізь високі вікна з вітражами і відбивалися на поверхні, роблячи усе ще більш магічним на вигляд. Я насолоджувалася тишею і відчувала тут справжній спокій і умиротворення. 

Королева дозволила мені оглянути тут усе і я без жодних докорів сумління відкривала усі двері і проходила у кожний зал повз який проходила. Я відчувала дитячий захват від дослідження усіх цих місць. 

– Це місце таке дивовижне, – усміхнулася я, дивлячись на ще одну залу з прекрасними колонами з льоду. 

Палац мав кругову будову, тобто від одного з вищих поверхів, де ми снідали я спускалася усе нижче і нижче і з кожним кроком мій спокій починав зникати. Та я не зважала на це і продовжувала роздивлятися далі. 

“Усе ж ще невідомо скільки мені тут жити.”

Раптом мій розум пронизала думка і я здригнулася на мить застигнувши на місці.  

Зараз у мене були деякі з моїх спогадів, але на жаль не повні. Я просто знала, що хтось має прийти і забрати мене звідси, якщо не буде занадто пізно…

Чергова зала була ще незвичніша і ще більш холодна і неочікувано для самої себе я стишила свою ходу і притулилася до стіни, наче хотіла злитися з нею в одне ціле. 

Чомусь було дивне відчуття, що я вже була тут з кимось раніше. Але навіщо? Сильний порив вітру подув невідомо звідки і я здригнулася, бажаючи сильніше закутатися у свою накидку, яка була зверху до мого одягу. 

– Що за…нісенітниця, – процокотіла зубами я, неочікувано для самої себе зрозуміла, що знову починаю мерзнути. 

Не до кінця розуміючи, що роблю, я швидко рвонула геть, наче щось там смертельно налякало мене, хоча й не бачила чогось такого. 

Так само, перебуваючи у цьому стані я сама знайшла свою кімнату і тільки тоді, коли опинилася там, полегшено видихнула. 

Тепер я в безпеці. 

І все ж що це за місце було? І чому мене, наче якась інша стороння сила вигнала звідти, вселивши страх? 

Я не знала відповідей на ці питання, а запитати в кого не могла. Королева точно не відповіла б мені. 

Після цього більше бажання бродити замком не було, тому я знову роздивилася свою кімнату в пошуках чогось цікавого. 

Ця кімната була велика за розміром, але багато місця залишилося вільним. Крім ліжка біля одного вікна розташувався невеликий стіл, біля нього ж полиця з книгами і ще якимись статуетками з льоду з іншої сторони велике дзеркало увесь ріст. 

І на цьому все. А, хоч не відразу, але я побачила вихід на балкон і гардеробну кімнату з якої й прийшла тоді королева. 

Щоб згаяти час я взяла першу ліпшу книгу з полиці і почала читати. 

Стиль автора видався напрочуд знайомим і я здогадалася, що могла читати його раніше, коли перебувала у тому зовнішньому світі. Я ще не до кінця розуміла чим саме є те місце, але мені й не хотілося дізнаватися. 

З подивом побачила, що усі книги одного й того самого автора. Цікаво королева, що його фанатка? Але так як книги були цікаві, я могла її повністю зрозуміти.  

На наступний день я сама встала і одягнула залишені вчора біля ліжка речі. Тому коли пролунав стукіт в двері вже була готовою до виходу. 

– Ти вже встала, Гердо, – здивовано протягнула королева. 

– Швидше почну і швидше закінчу, – усміхнулася з ентузіазмом. 

– Тоді я проведу тебе до виходу з палацу, – мяко сказала вона і додала, – вниз спустимося коротшим шляхом чи довшим? 

Згадавши вчорашню неприємну пригоду я вибрала коротшу дорогу. 

– А ти смілива людина, – схвально мовила вона і вийшовши назовні повела мене тільки їй відомими коридорами. 

Нарешті ми пройшли у невелику залу де було щось схоже на ліфт. От тільки, це був не він. Коли ми пройшли всередину і стали на платформу, вона з шаленою швидкістю полетіла вниз. 

–  Аааааа!!! –  заверещала від жаху і захвату одночасно, –  це справжнє божевілля! –  вигукнула, коли ми за лічені секунди опинилися внизу, а я нарешті змогла віддихатися. 

–  Я теж спершу була налякана, –  тихо промовила королева, наче хотіла заспокоїти мене. 

–  О, я думала ви нічого не боїтеся, –  подивилася з деяким подивом. 

–  У всіх людей є страхи і це абсолютно нормально мати їх, –  глибокодумно кинула вона і додала, –  давай підемо на вихід і я проведу тебе в місто. Але для початку, не хотіла б відвідати мій сад? –  запропонувала вона. 

Я вже хотіла погодотися, але щось всередині мене противилося цьому. 

–  Можливо краще б ви використовували це як нагороду, –  усміхнулася я, –  побачити це я впевнена прекрасне місце додасть мені ще більшої мотивації. 

–  Ох так, авжеж, –  кивнула королева, –  ми повинні провести чаювання, коли ти закінчиш зі своєї першою інспекцією. 

–  Зроблю все як найкраще, –  схилилася в жартівливому поклоні я. 

Мені подобалася ця атмосфера і я зовсім не хотіла, щоб вона порушилася. Це було так затишно і правильно. 

Невпевнено пройшла вперед і вийшовши за межі палацу відчула себе абсолютно розгублено. Наче у мене забрали єдиний захист і залишили без нічого, але я маю продовжувати йти вперед. 

Хочу довести, що можу виконувати завдання. 

Та місто видалося надто порожнім і це насторожило. 

Стишила ходу наскілкьи дозволяв сніг і обережно пройшла до єдиної хатини у якій світилося світло. 

Постукала. 

– Хто там, – почула старечий голос. 

– Я подорожня, заблукала, – чомусь збрехала вона, наче правда може їй зашкодити.

Двері зі скрипом прочинилися. На порозі стояла жінка років сімдесяти, можливо більше, а можливо й менше. 

– Як ти потрапила сюди, дівчино, – запитала вона, хоча й голос її звучав байдуже. 

– Я втікала від небажаного шлюбу, – знову відказала, – і потім загубилася і довго не змогла знайти шлях аж поки не опинилася тут.