Розділ 7. Крізь лабіринт.

Кай все йшов, а коридору здавалося кінця краю немає і він і зовсім нескінченний. 

Він перевів погляд на годинник на своїй руці. Насправді пройшло усього лиш десять хвилин. 

– Я не розумію, – пробурмотів він, – я не розумію чому не з'являється завдання. 

Він ще раз поглянув на дивні слова, які зовсім не вязалися між собою і дивні стрілки, які він уже запамятав настільки добре, що з заплющеними очима знайшов би потрібний шлях. 

Але якби вони відносилися до цього лабіринту, то точно б зникли. Він був певен, що королева не настільки великодушна, щоб так просто залишити йому, можна сказати карту для проходження у потрібне місце. Може це якась перевірка, на стійкість психіки? 

– І все ж, може якось потрібно правильно переставити слова, – задумливо розмірковував він вголос. 

Він ще раз подивився на них і спробував подумати з точки зору автора, які б слова поєдналися найкраще. А тоді його осінило дещо ще. 

– Книга, – видихнув він, – там ще ж була та дивна книга. 

Тоді він не переглядав її, а потім і зовсім забув про неї, тому просто кинув в свій рюкзак, щоб потім десь колись прочитати. 

І справді зараз неї на землю вилетіла третя записка із ще одними словами. 

“Вічність. Орієнтир. Втеча” 

Він все ще не розумів яке вони мають значення, але відчував себе близьким до розгадки. Відкрив сторінки з яких вилетіла записка і здивовано прочитав назву розділу. 

“Причини і наслідки” 

Цей розділ починався як лист. Він усміхнувся, його герої і справді часто писали листи чи повідомлення в телефоні чи ще якісь записи замість того, щоб поговорити віч на віч. Адже він і сам так робив. 

От тільки, коли він почав читати лист його погляд став надзвичайно здивованим. Якби не характерний для нього стиль він би не повірив, що це могло б бути написане ним. 

Останнім, що підтвердило здогадку це було відсутність звертання, які він не любив писати і вважав обтяжливими. 

“Коли ти дізнаєшся про моє зникнення я нарешті повернуся додому. Адже усе що було до, лише угода з головною героїнею і тепер, коли вона нарешті займе моє місце, мені більш не потрібно прикидатися. 

Я була усього лиш потраплянкою, якщо ти розумієш про що я. Яка в страху проживала кожний день у цій дурній дурній реальності, де мене могли б легко знищити як тільки б дізналися про моє справжнє походження. 

Брієна”

– Та не може бути! – вигукнув він обурено, – яка ще потраплянка, та я краще помру, ніж напишу щось подібне. 

А він справді сподівався, що знайде у цій книзі ще щось корисне. Та це просто мотлох, яким би він хіба камін розпалював. 

( Як та хто пише в більшості книг про потраплянців, зрозуміти його не можу, але знаю через що вони йому не подобаються) 

І все ж він продовжив читати далі і все ж знайшов те що так довго шукав – підказку. 

Хоч це було написано наскільки дивно, що він не міг зрозуміти ні слова. І все ж по тому як це було вирвано з контексту стало ясно, що це послання від самої Снігової королеви. 

Тому все, що йому залишається спробувати зрозуміти ці дивні натяки і скласти усе правильно.  

– От же, що ми маємо. Серед усіх цих слів тільки одне правильне і при тому я маю лише одну спробу, щоб відповісти, – втомлено зітхнув він і ще раз усе перечитав. 

Він задумався. У першій записці виділялося найбільше слово час, але він не знав чи насправді воно є першим, але три слова на наступній не викликикали жодних асоціацій. Обираючи методом виключення Кай відразу уявно викреслив слово дощ. 

– Чекайте, це ж серце, так? – перепитав він у порожнечі і здивовано побачив, як воно засвітилося зеленим.

Полегшено видихнув і вже з впевненістю назвав. 

– Час і Вічність. 

Але натомість отримав нове слово. 

– Лабіринт. 

Усі підказки зникли і навіть та дивна книга теж. Усе що залишилося це якесь зловіще відчуття. 

Якби не знав, то подумав би, що правильний варіант – страх. Кай стояв на місці і чекав, але коли нічого не сталося він швидко пішов вперед. 

І саме тоді – справжнє завдання розпочалося. Він інстинктивно завмер, коли прямо зі стіни почали з'являтися лазерні червоні промені. Що ж, з такими завданнями на нього очікувала смерть з першого листка. 

Цікаво може в них правильні варіанти мали червоними світитися, а не зеленими? Може тут інші закони. 

Але думати не було часу потрібно було думати щодо того як це пройти, щоб прожити ще трохи довше. 

І тоді він згадав про стрілки, які вказували шлях і до нього дійшло, що насправді це спосіб як можна уникнути лазерних променів. 

Але це виявилося неправильною здогадкою. Промінь пролетів в міліметрі від його руки і він застиг чекаючи, коли він підніметься знову. 

Кай зупинився, напружено вдивляючись у мерехтливі лінії попереду. Його дихання відбивалося від металевих стін, і тиша здавалася майже оглушливою. 

Стіни давили на нього не менше і він почав відчувати якесь дивне не характерне для нього спустошення. За винятком тих моментів, коли він користувався здібністю. Його зір на якусь мить загострився і він побачив швидку можливість пройти. 

Він зосередився і просковзнув під наступним лазером, перестрибнув під тим, який нерухомо розташувався знизу, зачекав, коли інший підніметься і пройшов під ним. 

Це повторювалося декілька разів, щоразу промені, наче знущаючись над ним в останню мить змінювали свій напрямок і декілька разів він ледь встигав ухилятися від них. 

Коридор здавався нескінченним і Кай починав втрачати сили, терпіння і настрій, який все більше погіршувався. Але у нього не було іншого вибору як попри усе рухатися вперед. 

У якийсь момент він встигнув випити води яку дістав з рюкзака і через це ледь не перечепився через лазер, який з'явився внизу. Після цього він був змушений уважно стежити за коридором. 

Попереду чекала Снігова Королева, а цей лабіринт був лише ще одним випробуванням на шляху до неї.