22 травня

Дівчина відкрила очі та позіхнула. Джесі мирно спала поряд, закривши носик своїм хвостиком. Ще вчора Мія готувала себе до того, що буде сьогодні. Вона відчула, що руки тремтять. Вона обережно сіла на ліжко та потягнулась за телефоном. Розблокувавши екран, вона побачила дату «22 травня».

• Це дійсно відбувається зі мною? – сама себе спитала Мія, - що мені з цим робити?

Джесі підняла морду та подивилась на дівчину. Коротко нявкнула та позіхнула. Дівчата почали злазити з ліжка. Мія пішла до ванної кімнати, Джесі чкурнула на кухню. Поки Мія чистила зуби, згадувала, що в цей день відбувалось. Понеділок завжди важкий день, але для дівчини зараз все змішалось. Може він і важкий, але вчитись не хотілось взагалі.

Зробивши всі ранкові справи, Мія швидко поснідала та налила каву в чашку-термос. Попрощавшись з кішкою, дівчина вийшла на вулицю. Погода прохолодна, приємна, прийшло відчуття задоволення. Кожна клітинка позіхнула та прокинулась. Дійшовши до автобусної зупинки, дівчина схопилась за телефон, що лежав в кишені. Підняла його та подивилась. Екран цілий, жодної тріщинки.

• Не підкажете яка зараз година? - спитала бабуся, яку дівчина вже очікувала.

Мія підняла очі на стару жінку та повідомила час. Телефон тримала в руках міцно, щоб той не випав. Дівчина відкрила рота, щоб запитати бабусю про щось, але в цей момент вона відчула удар в ногу. Мія впала на землю та випустила телефон. Пристрій впав на асфальт та проїхався з метр.

• Тьотю, вибачте, - шмигнув носом хлопець, що піднімав самокат з землі, - я не хотів Вас вдарити, я не знаю як так вийшло.

Дівчина махнула рукою, показуючи, що вона не тримає зла, але нога дуже боліла. Вона спробувала піднятись, підскочив чоловік та допоміг їй. Він підняв телефон Мії, подивився на нього та сумно повідомив, що той розбився. Дівчина обтрусила штани, взяла телефон та посміхнулась. Кожен день одне й те саме. Дивна бабуся зі своїм питанням та розбитий телефон. Це все не просто так. До того ж, Мія намагалась згадати минулі дні. Все повторювалось саме так як і було. Окрім однієї деталі – бабуся та розбитий телефон. Все це не просто так. «Я впевнена, що бабця щось знає» - подумала Мія та підняла очі, шукаючи літню жінку. Бабусі ніде не було, хоча автобус так і не приїхав.

• Завтра зустрінемось, - пробубніла Мія собі під носа, - або вчора?
• Що ви сказали? – запитав чоловік, що допоміг дівчині, - перепрошую.
• Ні, ні, - Мія підняла руки та замахала, вибачаючись, - я сама собі. Дякую Вам, що допомогли.

За декілька хвилин, Мія побачила оживління натовпу та підняла голову. Автобус наблизився до зупинки, відчинив двері. Зайти в автобус було не проблемою, тому що натовп складав до десяти чоловіків та жінок. Дівчина вийшла значно раніше, тому що хотіла побачити Катю. Знайшовши вільне місце, Мія сіла та увімкнула телефон.

«Чекаю тебе на лавці, саме там де ми вчора зустрілись»

Написавши повідомлення, Мія подивилась у вікно, поринула у роздуми. Що ж з нею відбувається? Чому час почав йти назад? Чому вона памʼятає все? Якби їй наснився дивний сон, вона б не знала, що саме буде сьогодні. Двадцять трете травня показало, що це не так. Мія подивилась на руку та піднявши іншу, вщипнула себе щосили. Ойкнув, дівчина побачила слід від своєї праці, рука заболіла.

Сусід здивовано поглянув на Мію та трохи відсунувся. Вона була впевнена, що той вирішив бути подалі від божевільної студентки. Дівчина всміхнулась та продовжила роздивлятись дорогу. Машині проскакували в обидві сторони, люди виходили на вулицю, спішили по справам, на роботу. «Що ж мені тепер робити?» - з сумом вирішила Мія.

Кондуктор оголосив зупинку, автобус відкрив двері. Дівчина підскочила, сусід відсунувся. Ще мить, Мія вже стояла на зупинці, біля свого університету. Студенти з усіх сторін просувались до вхідних воріт, де охоронці перевіряли перепустки та студентські квитки.

Зайшовши всередину, Мія повернула праворуч та рушила до кавʼярні, замовила кави. Лавка була порожня, напевно Катя ще не встигла прийти. В цей же момент, завібрував телефон.

«Ми з тобою вчора точно не бачились, стара, я тільки о десятій годині вечора приїхала від батьків. Ти де?»

Повідомлення Каті спочатку здалось дивним, але Мія зрозуміла, що вони дійсно не бачились. Це був вихідний, а вчора вже мало інше значення. Дівчина чортихнулась, обливши руку гарячою кавою, поставила чашку на лавку.

«Я щось сплутала, мала, підходь до кавʼярні. Чекаю тебе тут»

«Щось ти рано. Скоро буду»

Мія взяла чашку та вдихнула приємний аромат. Ніколи, в дитинстві та юності вона не любила цей напій. Але, початок навчання в університеті змінив багато вподобань дівчини. Що сказати про смажену картоплю з цибулею, яку так любить готувати тато? До університету це блюдо здавалось неймовірно огидним. Та зараз, особливо коли гроші закінчувались, Мія зробила неймовірне відкриття – смакота та й годі!

«А якщо я повертаюсь в часі, щоб виправити якісь свої помилки?» - подумала дівчина та задумалась. Якщо це так, то помилок в житті було безліч. Яка з них має бути виправлена? Мія насупилась та почала згадувати страшні помилки, скоєні раніше. Звичайно, дівчина не вважала себе святою, але щоб таке страшне сталось – нічого не було. «Це божевілля якесь!» - тільки й подумала Мія.