Провидиця

Тільки промені зазирнули в кімнату, сонячні зайчики відбились від люстри та почали стрибати по стінам. Джесі підняла заспану морду, піднялась на лапи та позіхнула. Потягнувшись, кішка підійшла до стіни та спробувала зачепити лапою промінь. Не вийшло. Джесі весело муркнула та подивилась на іншого сонячного зайчика. Присіла та стрибнула до нього. Саме в тому місці, де кішка приземлилась, виявилась голова Мії.

            Дівчина чортихнулась та сіла на ліжко. Декілька разів хлопнула очима, потім протерла руками. Джесі весело махала хвостом та намагалась зачепити промінь лапою. Хвилинку Мія дивилась на кішку, потім засміялась. Вона поправила волосся руками, засунувши за вуха. Всміхнулась та потягнулась. Майже одразу, дівчина згадала вчорашній дивний день. Точніше два дві, оскільки вони були абсолютно однаковими.

            Прокинувшись, Мія відчула холодок в грудях. «Сьогодні знову буде то й же день?» - подумала дівчина про себе. Вона озирнулась по сторонам, намагаючись зрозуміти, як саме зрозуміти, що сьогодні за день. Погляд зупинився на телефоні. «Точно!» - крикнула в думках дівчина та потягнулась за телефоном.

            Декілька хвилин, Мія не перевертала телефон екраном догори. Якщо там знову буде двадцять четверте травня, День Народження? Що робити тоді? Не може ж бути, що дійсно вона потрапила в часову петлю? Це ж фантастика, яка буває лише в фільмах.

• Три, два, один, - сказала Мія, подивившись на Джесі, яка не розуміла нічого, - перевертаю.

Телефон зреагував миттєво, засвітився екран, дівчина подивилась на дату. Вмить, телефон впав на ліжко, Мія руками закрила обличчя. «Та як таке можливо?» - з жахом подумала вона. Схопивши телефон, розблокувала та відкрила пошукову систему та ввела запит «Дата та час зараз». Система відреагувала швидко, показавши відповідь – «Двадцять третє травня, вісім годин ранку».

Дівчина злізла з ліжка та почала навертати кола по кімнаті. Як вона може потрапити у вчорашній день? Виходить, що якщо сьогодні двадцять третє травня, то День Народження їй наснився цілих два рази? Дні були абсолютно однакові. Ні! Мія зупинилась. «Дні не однакові були!» - подумала вона та почала терти скриню – «В перший день все пройшло як треба, а в другий я розуміла, що все повторюється».

Дівчина зупинилась, але потім знову пішла по колу. Джесі сиділа на ліжку та не відводила очі від господарки, яка явно вела себе дуже дивно. Кішка нахилила морду в бік та замахала хвостиком. В той час, Мія намагалась зрозуміти, що їй робити.

• Я зараз напишу Каті, - сказала Мія, подивившись на Джесі, - сьогодні треба раніше приїхати в університет та розповісти про цей дивний сон, - вона замовчала та продовжувала дивитись на кішку.

Джесі зрозуміла, що звертаються до неї та у відповідь лише нявкнула. Вона встала та стрибнула на підлогу, потерлась об ногу дівчини. Мія всміхнулась, та опустившись, погладила пухнасту подругу за вухом. Потім, вона увімкнула телефон та написала коротко – «Мала, привіт! Треба негайно зустрітись. Приїдь якомога раніше. Зустрічаємось біля корпусу, візьму каву».

Мія швидко побігла в ванну кімнату, почистила зуби та намочила обличчя, протерла очі. Вискочила до кімнати, перевдягнулась та зібрала сумку. В цей момент дівчина зупинилась та подивилась на розклад занять. «Мені треба збиратись на вчора чи на завтра?» - вона округлила очі та мотнула головою. Сьогодні двадцять трете травня, тому збираюсь саме на цей день.

Вискочивши до коридору, відчинила вхідні двері та вискочила надвір. На зупинці нікого майже не було. Зазвичай Мія запізнювалась і боролась з натовпом. Підійшовши до зупинки, дівчина подивилась на дорогу, автобусу не було видно. «Почекаємо» - подумала вона та дістала телефон з кишені. Відкривши соціальну мережу, почала передивлятись новини. На превеликий жаль, всі пости, що вона бачила – вона пам’ятала. «Це все було!» - з жахом зрозуміла дівчина.

• Не підкажете яка зараз година? - спитала бабуся, що підійшла до Мії.

Дівчина перелякалась від несподіванки, не відповіла, але телефон полетів на землю. Почулось, як щось тріснуло. Вона була впевнена, що екран тріснув. Але в цей же момент, дівчина зрозуміла, що не пам’ятає, чи був він розбитий до цього. «Вчора я розбила екран» - подумала Мія – «Чи це було завтра?»  Знову в голові каша.

Мія зрозуміла, що кожен день до неї підходила бабуся та питала за час. Вона швидко підняла голову, але в цей момент до зупинки під’їхав автобус та відчинив двері. На вулиці майже нікого не було, але автобус був повністю забитий. Бабуся героїчно намагалась залізти всередину. За мить, Мія підскочила до дверей та спробувала залізти сама. Не виходило. Оглянулась, побачила що на задніх дверях трохи більше місця, та кинулась туди. Ще трохи, вона б не встигла. Але двері зачинились саме за її спиною. Автобус зашипів та рушив вперед.

«Нічого не розумію, - подумала Мія, - ті новини, що я бачила – я пам’ятаю все. Це дійсно було. Наче я вже цей день прожила». Але так воно і було. Дівчина почала згадувати, що саме відбувалось двадцять третього травня. Звичайно, як завжди, вона запізнювалась на пари. Встигла хвилина в хвилину. Сьогодні вона виїхала раніше, хоча Катя так і не відповіла. Або вона просто не бачила повідомлення.

«Що ще відбувалось цього дня?» - Мія вирішила все згадати, щоб потім перевірити. Але якщо все буде саме так як вона згадає? «Напевно, я збожеволіла!» - тільки й прийшло в голову дівчини. Саме цього дня було три лекції та два практичні заняття. Що цікавого чи дивного було?