2

Раптом на вході до печери з'явилося дві чоловічі постаті, у їхніх руках були луки. Не змовляючись вони одночасно натягнули тятиву й відпустили стріли. Пролунав свист і після нього миттєвий зойк. Постать сенії звалилася в багаття, і вона почала палати, потім перетворилася на клубок із вогню й миттєво викотилася з печери. Один з рятівників — кокр, присів біля переляканої коханої та обійняв її. А інший — кватрім, який виявився братом Ассоль, кинувся за вогняною кулею, котра мчала до поселення, де жили інші міфічні істоти...

Якби Данте придумав десять, а не дев'ять кіл Пекла, то останнє було б прямо там. Все навколо палахкотіло й переливалося червоногарячими кольорами. Язики полум'я повільно пожирали оселі. Догорав сад, який вже почав вбиратися в ніжно-рожевий цвіт і тільки-тільки відновився від зимових холодів. Повсюдно було чути крики і зойки, світ раптово перетворився на суцільне жахіття, таке, яке не побажаєш навіть найжахливішому ворогові і не побачиш в найстрашнішому сні... У той час, коли усе згорало і перетворювалося на попіл, сталося непоправне. Настав полудень 5 травня 1984 року. У той день Ассоль повинно було минути 19 років, проте своє День народження вона зустріла вже не вдома і навіть не в міфічному світі. Мало хто знає, але в неї також була своє маленька таємниця. У всіх нельм вона є, тільки в нашої - своя. Ассоль була напівкровною свастією, і для того, аби залишатися у міфічному світі, вона повинна була кожного високосного року пити зілля з пелюсток водяної лілії. Одного разу збираючи їх напередодні 5 травня, вона познайомилася біля озера з Ферієм. Вони одразу сподобалися одне одному й між ними спалахнула іскра, котру люди називають коханням з першого погляду. Проте в той жахливий день вона забула, забула про все: і про лілії, і про таємницю. Як тільки з очей зник брат, а кокр забрав її в ніжні обійми, із нельмою почало діятися щось дивне. Вона вже не відчувала ні болю, ні рук, ні ніг. Тіло раптово стало невагомим, наче пір'їнка. Потім вона затряслася і почала підійматися вгору, очі закотилися так, що невидно було зіниць. Ферій не на жарт перелякався, бо не розумів, що коїться з його коханою. Він знову міцно обійняв і тримав її до останнього подиху. А вона тим часом почала свою подорож з рідного світу до світу людей. Усе блимало і світилося різними кольорами, було дуже тепло, а потім стало одразу холодно, так що аж мороз поза шкірою пробіг. І вона помітила, що була зовсім без одягу, така яка прийшла в це життя. При виході із того світу була велика золота брама, а на вході у людський — залізна. Між ними був простір, там вона побачила щось схоже на той одяг, який носять люди і листівку, у якій гарним рівним почерком було виведено декілька порад і правил:

“1. Для того щоб увійти у світ людей, ти повинна ввести код: рік свого народження.

2.У світі людей ти опинишся в рідному міст твого тата, там ти повинна знайти будинок №9 на вул.Т. Г. Шевченка, де живе твоя бабуся. Поясни їй, що ти стала дорослішою й вирішила відшукати тата, бо завжди мріяла з ним побачитися.

3. Поводься тихо, природньо і спокійно, наче була усе життя людиною.

4. Коли захочеш побачитися із ріднею чи друзями знайди озеро Глибоке, що за містом, там ти зможеш у дзеркальній поверхні розгледіти усе потрібне. От тільки робити це можна лише опівдні 5 числа кожного місяця.

На цьому все. Щасти! ”

Дівчина нарешті зрозуміла, що з нею трапилося. Спочатку паніка і розпач одночасно огорнули цю маленьку постать. Вони крутилися навколо неї так, наче хотіли з'їсти, та потім відступили від тепер просто дівчини (не нельми, не міфічної істоти, а звичайної людини). Вона одягнулася, зібралася із думками і глибоко вдихнувши, підійшла до брами, на ній вибудувала один ряд із цифр: “1965”.