Куратор

Адріан ? – застигла я у дверях. Що ти тут робиш? – і вся моя рішучість перейшла у майже зляканий шепіт.

-Привіт, серденько. – пролунало у відповідь, а на обличчі хлопця розцвіла, як мені здалось зухвала і абсолютно безсовісна посмішка. Ти тепер моя власність, Емілія з широкого жесту самого Раєна Холдерсона – нахабно продовжив він, зробивши крок назустріч. Дозволь відрекомендуватись – твій палко шанований куратор і господар Адріан Блейк – навіть трохи зверхньо вклонився він, наче на великосвітському прийомі.

Ошалешена цією новиною Мія, пропустила той невловимий рух у свою сторону, а Адріан вже зачинив за нею двері і вона опинилась у пасці його рук, натякаючи на те, що втекти звідси буде не так просто.

- Що це все означає? – прошепотіла Мія, намагаючись вирватися з цього капкану.

- Це означає, що ти тепер у моїй повній владі – промуркотів Адріан, нахиляючись до її обличчя. І ти будеш виконувати всі мої накази.

- І не мрій, Адріане! – вигукнула Мія, відчуваючи, як ще трохи і зрадливе тремтіння страху в голосі стримати не вдасться.

- Та невже? – оскалився Адріан, стягуючи рукавичку. І в його очах спалахнув вогник зловтіхи. – Зараз побачимо, наскільки ти особлива, Серденько. Пальці хлопця майже обережно пройшлися по вилицям дівчини, сковзнули на плечі, і з силою вп’ялися у руки, фіксуючи їх у неї над головою.

Страх, майже первородний страх враз відбився в величезних очах дівчини. Бігти – билась єдина думка в голові Мії, тікати і ховатись.. Дівчина відчайдушно виривалась у руках Адріана. Тікати, негайно, зараз, або … Або що? Смерть? Остання думка виявилась настільки абсурдною, що трохи послабила нещадні лещата страху. Він не відпустив свою жертву, але вже не було цього всеохоплюючого сліпого інстинкту бігти..   Інстинкт – ось що годувало це почуття і вона зрозуміла, що це працює родовий дар.

- Демонструєш свою силу наді мною – ще тремтячим, майже надломленим голосом чи то промовила чи то запитала Мія.

- Твій захист як емпата надто нікчемний Емілія, а страх – основа інстинкту самозбереження, древнього і всеохоплюючого, як саме бажання жити –  відповів Адріан байдуже, наче лектор, який робить зауваження студенту. Він стояв близько, майже впритул і вивчав її обличчя поглядом, який важко було інтерпретувати.

- Навіщо тобі це? – вона теж не відводила очей. Демонстрація його влади, а це без сумніву вона і була, недодала впевненості, але навіть в такому положенні Мія намагалась з гордістю приймати виклик. Хочеш познущатися? Це відплата? Так ти зараз саме це і робиш...

- Ти надто категорична, Серденько – він розслаблено прибрав руки, ховаючи їх в кармани. І прийнявся розкочуватись на носочках своїх дорогих туфель.

- А ти насолоджуєшся безкарністю? Стверджуєшся за рахунок слабших? – скинула підборіддя Мія.

-А ти визнаєш себе слабкою? – враз зіщулив він очі, але за мить він знову повернувся до своєї нахабної посмішки – Я ніколи і не перед ким не виправдовуюсь, Емілія, май це на увазі.

- Ніколи – віддзеркалила його ж слова Мія. Адріан раптом нахилився зовсім близько, його щока торкнулась її, а серце забилось ще сильніше.. хоча б куди здавалось сильніше після пережитого жаху.

- Вперед, дівчинко – прошепотів він над самим вухом. І мільядри мурашок побігли вниз по спині, а слідом зпали рештки оціпеніння. Адріан зробив крок назад, а я осіла на землю. Він не подав мені руки, а я б і не прийняла цю лицемірну допомогу. Якщо Адріан Блейк впевнений що я настільки нікчемна і всі мої слова лише пусті обіцянки, він глибоко помиляється і я доведу йому це. Всім доведу чого варта Емілія Харт.