Хаос 2.0

Портал переніс дівчат у простору залу. Очі відразу зачепились за танцювальний майданчик, який здавалось жив своїм життям, пульсував у запальному ритмі музики і світла. Рухався хвилями чи завмирав у тягучій мелодії повільного танцю. Окремо біля стіни, височів бар і очі розбігались від різноманіття напоїв і закусок. «Серед них точно є щось алкогольне - подумала Мія. Чи вірніше треба постаратись знайти, щось безалкогольне». Біля бару, очікувано, було не менше народу ніж на танцмайданчику. А гвинтові сходи нагору обіцяли більш приватне спілкування чи вихід на терасу.

Що не дивно, але знайомих обличь майже не було. Тут зібрались в основному старші курси і лише пару першокурсників мелькнули у натовпі. Тим дивніше було Мії опинитись тут.

Однак Елісон не рефлексувала з приводу мінливостей долі. Її вогняна голівка вже майнула у натовпі, а невдовзі вона повернулась з двома келихами іскристого пуншу.

"Насолоджуйся", - підморгнула вона Мії, - "Це вечірка, щоб розслабитися і забути про всі проблеми. Ну, або хоча б зробити вигляд, що їх не існує".

Мія не сперечалась. Вона й справді хотіла трохи розслабитись після напружених днів.

Дівчата попрямували до танцмайданчика. Елісон одразу ж кинулась у вир танцю, а Мія трохи вагалась. Вона ніколи не любила танцювати, а в такому натовпі й поготів.

Вона озирнулась, шукаючи місце, де можна було б просто посидіти і поспостерігати. Її погляд впав на затишний куточок біля каміна, де стояло кілька крісел. Мія вже хотіла було направитися туди, як раптом її руку – перехопила чиясь долоня. «Натанієль» - видихнула Мія, здригнувшись від несподіванки, адже хоч вона і очікувала його тут побачити, все одно не була готова до цієї зустрічі.

«Міа», — привітав Натаніель, і в його голосі була суміш здивування і ледь помітного невдоволення. «Що ти тут робиш?»

- Танцюю. – відповіла Мія, зустрівшись з ним поглядом.

- Я бачу – відсторонився хлопець. Він окинув її поглядом, його губи скривилися в кривій посмішці. "Пунш? Не очікував від тебе такої слабкості", - кинув він, не приховуючи сарказму."

- Він безалкогольний. – відразу ж вибухнула Мія.

- Впевнена? – промовив Нат.

Розмова явно не клеїлась. І Мія і Натанієль це прекрасно розуміли. Однак, тим неочікуваніше для Мії було його запрошення — Тоді давай потанцюємо, Міа. – сказав він і повів її на майданчик, де щойно почалась повільна мелодія.

 – Я не вмію, - завагалась Мія, однак дозволяючи Натанієлю вивсести її на танспол. – «Не бійся, зі мною у тебе все вийде» - промовив він хрипким голосом.  Вогні танцполу відбивалися в її блискучих очах, а музика заповнювала простір, огортаючи їх своїм чарами. Навколо кружляли інші пари, але Міа бачила лише його - його сині очі, його тверде підборіддя, його губи, що злегка посміхалися. Надто близько, надто швидко, надто багато… Все назадто, і коли музика стихла, Міа відчула, як їй стає ніяково, їй терміново потрібна була перерва.

"Дякую за танець", - прошепотіла вона, ледь торкаючись його руки. "Мені потрібнє свіжє повітря", - вимовила вона, озираючись у пошуку виходу з танцполу.

«Я проводжу тебе", - запропонував Натанієль.

"Ні, не треба, я сама", - відмовилась Міа, відчуваючи, що їй нічого не хочеться більше, ніж залишитися наодинці зі своїми думками.

Вона швидко йшла крізь натовп, шукаючи терасу. Їй здалося, що все навколо кружляє й розпливається перед очима. Їй потрібна була тиша, їй потрібна була прохолода. Здається пунш був не такий вже і безневинний.

Нарешті Мія знайшла двері, що вели, як вона думала, на терасу. Однак, причинивши їх вона застигла на місці. Її очі розширилися, а серце стислося у грудях, перехоплюючи подих. В кімнаті, освітлюваній лише відблисками свічок, сиділи Адріан та двоє дівчат по обидва боки від нього. Одна – висока й струнка, з довгим чорним волоссям, а інша - маленька й тендітна білявка з короткими кучерями. Але не це змусило Мію завмерти на місці, а те як Адріан цілувався в білявкою, в той час як брюнетка нетерпляче ковзала поруч, а її руки вже блукали під сорочкою хлопця. Мія розуміла що підглядає за чимось інтимним, майже забороненим, але стояла як заворожена ковзаючи поглядом вслід за її рукою. По підтягнутому торсу, по грудях, по відкинутій ледь назад шиї, зариваючись разом з пальцями у волосся..  Враз Мія здригнулась повертаючись у реальність, очі Адріана прямо дивились на неї. Наче відмерла від цієї диявольської мани, дівчина вмить захлопнула за собою двері. Її серце калатало так, наче готове було вистрибнути, як у злодія, спійманого на гарячому. Він знав що вона все бачила.. Але боже про що вони думали?

Так, кожна казка дає нам один і той самий урок. Ті діти з казок, ніколи не вертаються такими ж, вони завжди змінюються, причому змінюються докорінно. І лише іноді в кращу сторону, а частіше -навпаки. 

Автор пише першу книгу і мені дуже важлива ваша думка. Тепер я розумію, що Муз чекає на коментарі. І без відгуку втрачається мотивація. 

Гарні мої перші читачі, де ви є?))