Зустрічі та Можливості

Крокуючи по пустих зараз коридорах, Мія шукала адміністрацію. Це ж не важко, знайти найбільший кошмар всіх учнів – кабінет директора, просто йти за портретами поважних директорів минулого в мантіях. Це найвірніший путівник, до теперішнього очільника цієї  Альма матер. І пройшовши зо три повороти з головного холу, Мія таки зупинилась перед дверима приймальні. Трохи нерішуче постукавши, вона зазирнула в кабінет. Коли двері відчинилися, погляд Мії впав на постать секретарки. Вона сиділа за своїм столом, поглинена товстим стосом паперів. Її зовнішність була нічим не примітною, з окулярами на носі та втомленим виразом обличчя. Але було щось у ній, що привернуло увагу Мії, те, що вона точно не могла не помітити. Коли Мія перетнула уявну межу в  10 кроків, секретарка раптово засяяла ніжним рожевим кольором. Підійшовши до столу, вловила табличку з ім’ям  Глорія Мілс, ну що ж доволі символічно - сяюча Глорія, спалахнула раптова думка. Мія  прочистила горло, сповіщаючи про свою присутність.

• «Доброго дня міс Глорія, Я Емілія Харт, по обміну з Північної маг-школи імені Вертацького.»

Глорія підвела очі, її зіниці розширилися від здивування, коли вона зустрілась поглядом з Мією. І у  цьому погляді щось спалахнуло — суміш цікавості й побоювання. У світі де магія ніяк не унікальна і цілком буденна, Емілія Харт все ж таки змогла виділитися. Ви знаєте про магічний детектор брехні? Так от я, Мія, - детектор почуттів, вірніше кохання, і варто комусь закоханому опинитися в радіусі 10 метрів від мене, він засяє. І чим сильніша симпатія, прихильність або кохання - тим яскравіше. Так, що так, логічно, що друзів у мене не багато. Хто б хотів, щоб його почуття були відомі всім? Отож бо, практично ніхто. Та й сама я теж свічуся, правда, якщо симпатія направлена вже на мене і теж в радіусі 10 метрів від особи яка і шле мені ці сигнали. Ось тільки чиї почуття розфарбовують мою ауру – на жаль, мені невідомо.

«Доброго дня, Мія. Я рада вас бачити. Ми чекали на ваш приїзд» - трохи ніяково відповіла Глорія, і її щоки також потрохи набували стійкого рожевого кольору. Непросто бачити рожеве підтвердження почуттів, коли може ховаєш їх навіть від самої себе. Швидко порившись у паперах, вона майже миттєво дістала розклад і цілу теку папірців: план Академії, перепустки та номер кімнати, і величезний список підручників, майже фізично відчуваючи полегшення від думки, що я скоро піду. Я знала, що формальність з моїм переведенням давно вирішена і всі документи в порядку. Але ось так бачити як все твоє попереднє життя склали у папку було несподівано боляче.

Закінчивши розмову з Глорією, я швидко вислизнула з кабінету у поки порожній ще коридор. Прагнення зникнути у кімнаті було таким сильним, що майже перевищило мої сили. Останні місяці у колишній школі стали для мене справжнім кошмаром, і наважитись на новий початок було дуже важко, і щось мені підказувало, що легким він точно не буде.

Кімната зустріла мене свіжим вітерцем з причиненого вікна і купою речей розкиданою на ліжку, столі, стільці і навіть підвіконні з правої сторони. Здавалось міні торнадо пронісся кімнатою і всесвіт знайшов гармонію у хаосі. Лівий бік – як дзеркальна протилежність правого, був ретельно прибраний. Заправлене ліжко з емблемою академії, вивірені до сантиметра симетричні подушки. Шафа, стілець і стіл з пустими поличками і очікуючи на свою власницю мої валізи. Це точно моя кімната? Але довго роздумувати над цим питанням я не могла, бо добратись до бібліотеки також варто було до завершення занять.  Хоч це й було боягузтво, але я намагалась відтягти момент близької зустрічі із натовпом якомога довше. Коли всі зрозуміють, що новенька Емілія та сама Харт. А натовп, як відомо, жорстокий звір.