Розуміння

22:05 
2-га англійська армія, 10 загін 

За сотні метрів від противників вечеряли солдати англійської армії, з мирною думкою про міцний сон, ніхто й не замислювався, що на них чекає через кілька годин. Тільки один чоловік в зеленій уніформі, яка вже зблякла від бруду, не міг всидіти на місці, це Вільям Коулман – новоприбулий зі столиці, ще невстигши адаптуватися, він повинен був з автоматом рятувати свого союзника, якого чверть години назад шпиталізували за декілька кілометрів від барикад. Це був найжахливіший виклик долі для Вільяма, до цього, у перший день 20-ти річний хлопець, готовим не був. Картини вибухів від снарядів не полишали солдата, з бажанням затьмарити їх, він стояв посеред ночі, споглядаючи зоряне небо, яке наче огортало його своєю нескінченністю та безмірністю. Та попри гучні спогади, Коулмана супроводжувала пермісивна тривога, яку хлопець скидав на психологічний стрес, чим солдат і помилився. 

22:45 
Німецька армія, 12 загін 
До корпусу увірвався командир загону, проникливим поглядом чоловік мандрував по закутках приміщення у пошуках чогось або когось, і за кілька секунд його очі зупинились наче знайшовши бажане. Впевненим кроком він попрямував по діагоналі кімнати, де сидів молодик, який заходився переодягатися у новий одяг. І тоді решта солдатів зрозуміли з якою метою, командувач  з’явився у їхньому корпусі. 
- У своєму загоні, я не хочу чути нічого, окрім «Ми переможемо», і твою боязкість тут ніхто не підтримує, а страхопудів звідси женемо до біса! Затямив, Вольф? 
Із жахливо гнівною інтонацією промовив воєначальник, незводячи погляду з хлопця, який і слова вимовити не зміг, як начальник пронизуючим холодом вийшов з кімнати. 
Солдат і далі сидів на скрипучому ліжку, стримуючи і притуплюючи свою лють, від такого відношення. Розуміючи суцільну ситуацію, та відсутність гуманності серед цих людей, юнак на прізвище Вольф, давно створив власний план дій, аби врятувати усіх від неминучої поразки. 


23:09 
2-га англійська армія, 10 загін  

Здаючи зміну, Коулман заходився втілювати своє бажання, яке супроводжувало його цілий день, сон. Затухлий матрац, не давав змоги повноцінно розслабитися, але на це безсилому солдату було начхати. Через кілька хвилин хлопець поринув у безмежність сновидінь. 
- Коулман, допоможи!  
Тихим голосом гукає солдат за кілька метрів, але згустки диму не дають змоги нічого бачити. На свій ризик, він вилізає з окопа і біжить вперед на голос, не звертаючи увагу на нові звуки гвинтівок. І ось. він помічає безпомічного друга, який тягнеться у невідомість. Вільям пробує піднімати немічного, шукаючи руку, аби вхопити, але він зрозуміє, що її відірвало від вибуху снаряду. Не звертаючи уваги на це, солдат піднімає потерпілого і швидким темпом повертається до окопу, звуки снарядів оглушують хлопця і не розуміючи чому, він падає на землю. Відчуття тепла з’явилось швидко, воно проноситься усім тілом, солдат вже не відчуває на плечі побратима, бажаючи піднятися він закам’янів, тіло відмовлялося рухатись, його паралізувало. Перед очима пробіглось усе життя, наче на плівці пришвидшеної динаміки, і ось він бачить свою дружину Карен, яка всміхається йому, під час приготування його улюбленої лазаньї. І все що він промовляє: Люблю тебе! 
Солдати від голосних вигуків, проснулись і прибігли будити товариша, який у конвульсіях, кричав щось незрозуміле. Але кілька ударів долонь об лице, повернули Вільяма в реальність. І знову перед ним зграя солдат, які нагадали хлопцю про те, що відбувається. 
Відійшовши від недавнього випадку, Вільям втупився поглядом на стелю, розбираючи усі графічні  позначки природнього вапняку. Більшість солдатів вже спали, розуміючи, що на фронті затишшя. Тільки Коулман поринув у низку спогадів, які гріли серце. 
Якийсь скрип за стіною, повернув свідомість хлопця назад. Солдат, обережно підвівся, аби не збудити побратимів і підійшов до вікна, де боковим зором помітив, якусь тіньову динаміку. Взявши гвинтівку, він вийшов у нічний простір, тихими кроками пішов по периметру території, помітивши рух біля бочок з питною водою, Вільям підтюпцем переміщався все ближче і ближче, поки не розгледів силует людини.