Відголоски

Мабуть колись я усе розповім

Мабуть колись я усе розповім,
Про спогади, біль, про все, що прожила.
Про ту, що світила завжди усім,
І знов дарувала свої вітрила.

Про ту, чия сила не мала меж.
Про ту, яка падала і вставала,
Яка без мільйона крутих одеж,
Як зірка і сяяла, і палала.

Вона знала смак і хліба, і сліз,
А ще знала ціну всьому у світі.
Хоч мала у серці складний поріз,
Цим серцем раділа знов кожній миті.

Коли на шляху розпускались квіти,
Була щиро вдячна дорогам тим.
Життя лиш могло так правильно вчити,
Мабуть колись я усе розповім.

Подобається

#2686 в Різне
#602 в Поезія

Відредаговано: 30.03.2026