Відголоски

Я знов вдараюсь об людей

Я знов вдаряюсь об людей...
Та Скільки ж можна довіряти,
А потім гнати біль з грудей
І в котрий раз допомогати?

Від їхніх вчинків свіжі рани,
Але замало, треба ще,
Щоб брами вогнищем палали,
Щоб Вам нашкодити іще.

Да й так, щоб квітнули тюльпани
У тому місці, де журба;
І щоб топили океани,
Безодня — то печаль раба.

Я знов вдаряюсь об людей...
Та їм же ш це не зрозуміти.
Поки карають їх дітей,
Я все ж продовжую ясніти.

Бо є на світі справедливість,
За кожен вчинок є ціна
І штучна посмішка, звабливість —
То купа бруду і лайна.

Подобається

#2131 в Різне
#466 в Поезія

Відредаговано: 09.12.2025