***

– То як просувається твоє розслідування? – запитав Лукаш. Вони сиділи у невеликій затишній кав’ярні через дорогу від їхнього будинку. Відвідувачів було небагато, кондиціонер дарував приємну прохолоду, рятуючи від літньої спеки, а навпроти Діани сидів найпривабливіший хлопець, якого вона зустрічала у своєму житті. Тож згадка про пошуки вбивці подіяла мов виплеснуте на неї відро крижаної води.

– Це не те щоб розслідування, – засоромившись, відповіла дівчина. – Ми ж бо аматори, серед нас ні слідчих, ні журналістів немає. Так, робимо, що можемо. Просто страшно, що такі люди ходять серед нас, розумієш?

– Ще б пак! – гмикнув юнак. – Адже він може бути зовсім поряд.

– Ближче, ніж ти думаєш, – похмуро відповіла Діана. Лукаш здригнувся:

– Тобто?

– Як я тобі розповідала, Олексій розділив відео по кадрам і ми переглядаємо їх у пошуку підказок, – нагадала вона. – Знову і знову, закарбовуючи в пам’яті кожну секунду цього кошмару. Вивчення інтер’єру нічого не дало, хіба що я помітила, що в нього цегляні стіни.

– Як і в нашому будинку, – посміхнувся Лукаш. – А ще в тисячі інших по всьому світу.

– Точно, – погодилася дівчина. – Спроба визначити його місцезнаходження за освітленням теж нічого не дало. Хоча джерела світла і немає в кадрі, ми дійшли висновку, що воно штучне, тож час запису неможливо визначити.

– Схоже, мерзотник не залишив жодної зачіпки, – скрушно відзначив юнак.

– Я теж так думала, – хитро посміхнулася Діана. – Але вчора перед сном дещо помітила на одному з кадрів. Навіть переглянула зранку, бо вирішила, що це мені примарилося.

– Й що саме ти побачила? – насторожився сусід.

– Краєчок жовто-блакитної стрічки, – відповіла дівчина. – Знаєш, їх й досі продають на вокзалах.

– Ти хочеш сказати… – вражений юнак навіть не зміг договорити, приголомшений цією звісткою. Діана кивнула:

– Так, він українець. Це не якийсь там фільм, тут різних трактувань бути не може. Його треба шукати десь на теренах нашої Батьківщини.

– Вже написала у групу? – запитав Лукаш.

– Ще ні. Планую сьогодні, після наших… посиденьок, – дівчина зам’ялася, почервонівши, і це не вкрилося від її співрозмовника.

– Називай речі своїми іменами, Діано, – попросив юнак. – Ми на побаченні.

Худорлява фарбована білявка у куцій спідниці саме принесла їхнє замовлення, спокусливо погойдуючи стегнами і записавши свій номер на поданій Лукашу серветці. Юнак демонстративно жбурнув її у сміттєву корзину. Діана ж приникнула до свого холодного лате, сподіваючись уникнути подальшої розмови, і відірвалася від напою лише коли їй забракло повітря.

– А як справи з ногою? – поцікавився Лукаш, насолоджуючись її сум’яттям. – Довго ще гіпс носити?

– Щонайменше місяць доведеться потерпіти, – відповіла дівчина, сумно поглянувши на милиці. – Складний перелом, кістки погано зростаються.

Решта розмови погано запам’яталася їй, немов прихована завісою туману. Юнак розпитував про родину і Діана зізналася, що не спілкується з батьками. Потім вони над чимось сміялися і вона ніяк не могла повірити, що справді подобається такому шикарному… ні, навіть ідеальному хлопцеві. Опам’яталася лише біля своєї квартири.

– Ти точно не хочеш мене запросити? – запитав Лукаш, обіймаючи її за талію. (Коли вони встигли так зблизитися? Яка різниця!) Його руки були неймовірно сильними, теплими та приємними, та все ж дівчина змусила себе вивільнитися.

– Пробач, але ні, – відповіла вона. – Треба написати про стрічку у групу. В мене є зобов’язання перед Олексієм та рештою учасників. Та й… це надто швидко для мене, розумієш? Тільки не ображайся.

– З якого дива? Не переймайся, – заспокоїв її юнак, прямуючи до своїх дверей. – Нам нікуди поспішати. Побачимося завтра.

– Бувай!

Зайшовши до свого житла, Діана одразу ввімкнула комп’ютер. Ейфорія, викликана почуттями до Лукашу, заважала думати і правильно сформувати допис. Та, зайшовши в групу, вона збагнула, що спізнилася.

S@rah Dawson, Admin: ВБИВЦЮ ЗНАЙДЕНО!

Швидко промотавши вгору, Діана віднайшла оригінальний запис, що здійняв бурю у їхній ледь живій групі.

Erick Perym@n: Це моє відео. Я вбив цих кошенят.

S@rah Dawson, Admin: Навіщо? Ти хвора людина, Erick Perym@n.

H@ns Schwartzman, Admin: Горіти тобі в пеклі, Erick Perym@n! Якби я тільки міг тебе дістати і добряче провчити!