***

– Вибачте, що вас відволікла, – винувато пробурмотіла Діана, копирсаючись у сумочці в пошуках ключа. – Мені дуже прикро.

– Нічого страшного, – усміхнувся завантажений покупками юнак. – Сусіди мають допомагати одне одному. Тим більше, що я вже тиждень як оселився поряд, а ми й досі не познайомилися. Мене, до речі, Лукаш звуть.

– Діана, – відрекомендувалася дівчина, відмикаючи квартиру. Вона спішно заскочила всередину, втрапивши милицею у заглибину на підлозі і втративши рівновагу. Від падіння її врятували сильні руки Лукаша.

– Обережніше! – застеріг він Діану, допомагаючи стати рівно. – Мені віднести пакети на кухню?

– Не варто, я сама. І дякую, – червона, мов варений рак, дівчина плуталася в словах і не сміла поглянути на нього. – За те, що піймали.

– Нема за що, – розсміявся Лукаш. – Ще побачимось!

– До зустрічі! – випалила Діана, хоча сусіди вже й слід простигнув. Тяжко зітхнувши, вона пострибала до крісла і ввімкнула комп’ютер. Поки той завантажувався, дівчина думала про свого нового сусіда. Гарний хлопчина, добрий і товариський. І симпатичний. Хоча який ще «симпатичний»? Симпатичним був її колишній, а Лукаш справжній красень. Надто гарний для неї, особливо зараз, коли вона ще більше розповніла через травму. Але ж дружити вони можуть. Якщо, звісно, він не вважатиме її після сьогоднішнього дивакуватою дурепою.

Щоб позбутися цих нав’язливих думок і не потонути в самокартанні, Діана увійшла до групи, що складалася вже з 52-х осіб, і прочитала останні повідомлення:

(Примітка: Діалоги у групі ведуться англійською, якщо не вказано інше)

S@rah Dawson, Admin: Це так жахливо, що ніяк не виходить в мене з голови. Мені навіть снилися сьогодні вночі ці бідолашні кошенята. Вони так жалісно нявчать, що коли я прокинулася подушка була мокра. Від моїх сліз.

H@ns Schwartzman, Admin: Якби цей покидьок тільки потрапив мені до рук, я б його провчив. Кастрував би сволоту і запихав яйця йому до рота! І не звинувачуйте мене у жорстокості: починаючи з тварин, ці хворі виродки завжди переходять на людей.

N@n Zi: 厭惡

S@rah Dawson, Admin: Містере N@n Zi, у нас в групі спілкуються тільки англійською.

 Діана тяжко зітхнула: нічого нового. Нескінченні ридання та безпомічна злість перетікала у сварки між собою, не приносячи конкретних наслідків. Сама вона майже не писала, здебільшого переглядаючи чужі дописи і не знаходячи в них підтримки. Чомусь те, що півсотні людей по всьому світу розділяють її обурення нітрохи не радувало Діану. Побачена цинічна та жорстока розправа шокувала дівчину і ніяк не виходила в неї з голови. Варто було лише заплющити очі, як вона бачила молоток і чорний сміттєвий пакет з нещасними кошенятами в ньому.

Раптом її очі зачепилися за дещо незвичний коментар, з прикріпленим до нього аудіофайлом:

Oleksiy Rom@nenko: Послухайте, не варто піддаватися емоціям. Ми можемо знайти цього садиста, якщо дуже постараємося. Я багато разів переглядав відео і почув голоси на задньому фоні. Мені вдалося їх виділити. Чути погано, але можна розібрати, що говорять англійською.

Заінтригована Діана клацнула на «Прослухати». Потім ще раз і ще. Через гудіння перешкод вдавалося розчути лише уривки фраз:

You want answer… the truth. You can`t hand… Son… in a world…

Доки вона слухала запис, інші учасники встигли відреагувати на допис Романенка. На жаль, зовсім не так, як Діана чи він сам очікували:

H@ns Schwartzman, Admin: Ким треба бути, щоб переглядати таке відео? Для мене й один раз занадто. Ви такий же псих, як і цей покидьок!

S@rah Dawson, Admin: Й що це нам дає? Англійською в купі країн говорять і це якщо ми не враховуємо туристів. Ви нічого не дізналися.

Першим поривом Діани було добряче облаяти адмінів, але дівчина стрималася, розуміючи, що виключення з групи їй тільки нашкодить. Натомість вона обрала підтримати Олексія:

Di@na Mishchenko: Я згодна з вами, що ми можемо розшукати вбивцю кошенят. Я перекладач, спробую розібрати, про що саме там говорять.

 Oleksiy Rom@nenko: Щиро вдячний Di@na Mishchenko за вашу підтримку. Зі свого боку теж докладу всі можливі зусилля, хоча моя англійська далеко не бездоганна. До речі, мені здається ми земляки, тож, може, перейдемо на рідну мову? Чи я помиляюся?