Акт III

Сцена 17: Усередині храму, підземна зала, ніч 

Локація:
Стара крипта з гравіюваннями по стінах — сцени з життя Білосніжки, але з перекрученими образами: дзеркало з оком, жінка, яку пожирає дерево, яблуко, що розпадається на тіні. Посеред зали — вівтар. 

Дія:
Йонас зупиняє Елізу, коли вона намагається торкнутися символу. Їхні обличчя освітлює тьмяне полум’я факела. 

Йонас (важко дихає, голос тремтить):
— Ти повинна знати. Білосніжка… була твоєю сестрою. 

Еліза (встигає тільки прошепотіти):
— Що?.. 

Йонас:
— Тебе забрали вночі. Королева знала, що культ прийде по вас обох. Вона сховала тебе… і загинула. Білосніжка намагалася знищити культ сама. Але зникла. Її жертва не була марною — бо ти жива. 

Еліза (тремтячим голосом):
— А ти… ти це все знав? 

Йонас (опускає очі):
— Я колись служив культу… Потім побачив, що істина гниє зсередини. Я залишив усе, щоб захистити тебе. 

Еліза розгублена. Вона дивиться на гравіювання на стіні: дівчина з чорним волоссям і блідою шкірою тримає яблуко.
Її рука тремтить. 

Еліза (пошепки):
— Це я… Я її відлуння. 

- 

Сцена 18: Храм культу, таємна кімната, пізня ніч 

Локація:
Темне приміщення під головною залою храму. Свічки освітлюють обличчя жерців у масках. Магдалена сидить на високому троні з чорного дерева. Перед нею — карта палацу та храму. 

Дія:
Магдалена проводить пальцем по карті. Позначки свічками — слід Елізи, Генріха, Йонаса. 

Магдалена (спокійно, але з вогнем у голосі):
— Вони шукають дзеркало. Думають, що правда визволить їх. Дурні діти.
Один з жерців схиляє голову. 

Жрець:
— Ваша сестра теж колись шукала правду. 

Магдалена (посміхається з гіркотою):
— Моя сестра… Вона вірила, що краса врятує нас. Що можна знищити культ і залишитись королевою. Вона хотіла використати дзеркало… щоб стати ідеальною.
(пауза)
Але краса — лише маска. Я зірвала її. 

Вона кладе на вівтар уламок дзеркала. Його поверхня тремтить, як жива. 

Магдалена (глухо):
— Я зрадила її, перш ніж вона зрадила нас усіх. І зараз… я завершу те, що вона не змогла. 

- 

Сцена 19: Відлюдне сховище, дощова ніч 

Локація:
Занедбана каплиця за межами столиці. Дощ б’є по розбитих вікнах. Світло лише від свічки. Йонас сидить, стискаючи ключ до храму — старовинний металевий артефакт, що нагадує уламок корони. 

Дія:
Йонас читає уривок зі старої Біблії, але руки тремтять. Чути стукіт у двері. Заходять двоє жерців у масках — мовчазні, але все зрозуміло. Один кидає на підлогу шматок пергаменту з кров’ю. Слова:
“Один гріх — і всі загинуть” 

Йонас розуміє: вони знають про план. І про нього. 

Йонас (пошепки):
— Вони не повинні помирати через мене… Вона ще дитина в серці... 

Він простягає ключ, не дивлячись. 

Жрець (беземоційно):
— Добре, отець Йонасе. Ви врятували свою душу. Чи продали її — дізнаємось пізніше. 

Вони зникають у тінях. 

Йонас залишається один. Тримає в руці порожню обкладинку книги — на ній вирізано:
«Істина визволить» 

Він гасить свічку. 

- 

Сцена 20: Храм культу, ніч 

Локація:
Глибинна зала під храмом. Стелі немає — замість неї склепіння темного каменю, що затягується чорними коріннями. Посередині — чорне дзеркало на п'єдесталі. Навколо — жерці в масках, у центрі — Магдалена. 

Дія:
Еліза та Генріх, задихані, входять через таємний хід — кам’яна брама закривається за ними. Раптово запалюються смолоскипи.
З усіх сторін виходять жерці. 

Магдалена (спокійно):
— Усе йде, як було передбачено. Кров королеви та кров монархії. Дзеркало хоче обох. 

Генріх намагається вирватися, але його хапають. Еліза кидається на Магдалену, та лише жестом змушує її зупинитися — магічна сила кидає Елізу до стіни. 

Магдалена підходить до дзеркала. Воно спочатку темне, потім у ньому з’являється зображення Білосніжки, яка дивиться прямо на Елізу. 

Білосніжка (з дзеркала):
— Ти моя кров. Але не мій шлях.
Еліза кричить, на її очах — сльози. 

Еліза:
— Я не частина вашої віри! Я не ваша жертва! 

Магдалена (шепоче):
— Але дзеркало вже відкрилося…
(повертається до жерців)
— Починайте. 

Жерці кладуть руки на п'єдестал. Дзеркало починає світитися червоним. Земля тремтить. Стеля сиплеться. 

- 

Сцена 21: Храм культу, продовження 

Локація:
Та сама глибинна зала. Дзеркало палає червоним, земля дрижить. Зі щілин сочиться темна рідина. Повітря важке, ніби сам храм задихається. 

Дія:
Магдалена стоїть перед п'єдесталом, але її руки тремтять. Вона дивиться в дзеркало, де вже немає облич Білосніжки — тепер там вона сама, але очі її порожні. 

Магдалена (пошепки):
— Це не так мало бути… 

Вона намагається відтягнути руки жерців, але ті мовчки продовжують ритуал. Один із них озивається: 

Жрець (зловісно):
— Ти поклялася дзеркалу. Твоя кров, її смерть — ціна. Ти вибрала не сестру. Ти вибрала силу. 

Інший жрець (спокійно):
— Сестра благала тебе… І ти відмовила їй, коли вона ще могла піти. 

Магдалена (різко):
— Я не… знала, що це буде так. Я не хотіла... 

Вона відходить назад, але дзеркало ніби притягує її. На її обличчі сльози — вперше за багато років. 

Магдалена:
— Сестра… Я бачила в тобі слабкість. А то була… надія. 

Жерці не звертають уваги. Один кидає на вівтар ще одне яблуко — воно миттєво чорніє, а з нього сочиться кров. 

Генріх та Еліза намагаються вирватися з кайданів, але магія тримає їх. У повітрі чути голоси з дзеркала — плач, шепіт, лють. 

- 

Сцена 22: Храм культу, підземелля, ніч 

Локація:
Темна камера під вівтарем. Дзеркало вгорі продовжує світитися зловісним світлом. Крізь грати видно ритуал, що триває. Світло мерехтить. Клітка, в якій утримують Елізу та Генріха, холодна, кам’яна, волога. 

Дія:
Генріх сидить, притулившись до стіни, опустивши голову. Його руки закривавлені — він намагався вирватися. Еліза стоїть, схвильовано дихаючи. Вона наближається. 

Еліза (рішуче, шепоче):
— Ми ще можемо зупинити їх. Дзеркало не всесильне. Вони бояться нас, бо ми — останнє, що може зламати їхнє коло. 

Генріх (глухо):
— Подивися навколо. Усе місто — їхнє. Кров на троні — їхня. Моє народження — їхня воля. Навіть моє ім’я… 

Еліза:
— І що? Ти здався? Вони вселили в тебе страх, і тепер ти мовчиш, як усі до тебе? 

Генріх (іронічно):
— Мовчання — єдине, що не карається стратою в цьому царстві. 

Він відводить погляд. Еліза наближається ближче, сідає поруч. 

Еліза (м’яко):
— Я шукала відповідь усе життя. І знайшла — біль, брехню, кров. Але серед цього — тебе. І я знаю, ти не злий. Ти — втомлений. 

Генріх (тихо):
— А ти — наївна.
(Пауза)
Але наївність — це краще, ніж пустка. 

Він піднімає голову, дивиться їй у вічі. 

Генріх:
— Якщо ми вмремо, то хоча б як вогонь, а не як тінь. 

- 

Сцена 23: Храм культу, підземелля, ніч 

Локація:
Темна камера. У центрі — дзеркало, навколо нього жерці в масках. На підлозі — кров, залишки ритуалів. Стіни покриті іржею та мохом. Світло лише від одного потрісканого свічника. 

Дія:
Еліза та Генріх сидять у клітці, знову сховані від поглядів жерців. Вони чують голоси, що наближаються, і помічають силует Йонаса, який минає їх у тіні. Він йде до жерців. 

Йонас (тихо, рішуче):
— Дайте їй шанс. Я розкаюваюся. 

Ззаду до нього підходить один із жерців. Він опускає свічник і посміхається. Йонас оглядається. Його очі сповнені болю та розчарування. 

Жрець (знущально):
— Шанс? Ти давно втратив його, священнику. Тепер ти — частина нашого світу. 

Йонас (швидко, наполегливо):
— Я можу її врятувати. Не дозволю, щоб це дзеркало знову стало єдиною правдою. 

Йонас крокує до дзеркала, протистоячи тіні культу. Він підходить до нього і зриває покривало, що ховає чорне дзеркало. Проте жерці за кілька секунд оточують його, тримаючи під контролем. 

Йонас (крик):
— Вони не повинні перемогти! Ні! Вона не повинна стати частиною цього всесвіту! Вибач мені, Елізо… За все. 

Йонас намагається вивільнити їх із клітки, але один із жерців швидко підходить і пронизує його кинджалом. 

Йонас (вмираючи, стиснувши зуби):
— Ти… не… зможеш… перемогти… їх… 

Йонас падає на коліна, руки тремтять. З його очей котяться сльози, коли він дивиться на Елізу. Йонас падає на підлогу, і жерці забирають його тіло. 

-