Розділ 2

Занурившись у свої думки, Інгрід розмірено йшла звичною дорогою до річки, в руці вона тримала кошик з брудним одягом, який спирала на стегно, а дерев'яна палиця лежала в тій же долоні, що й ручка кошика, адже цей шлях вона знала краще, ніж власний дім. Розклавши все на вологій землі, вона поправила важкий коричневий поділ сукні і почала полоскати одяг. Звуки біжучої води, змішані з шелестом вітру, заспокоювали.

– Давно не бачилися

Почувся голос з гладі води, Інгрід різко відсахнулася назад, злякавшись, але впізнавши голос, гнівно бризнула водою в напрямку того, хто говорив.

– Іди геть, просила ж не лякати, і що ти тут робиш в цей час

Шикнула вона, повертаючись до прання, голос чоловіка було чітко чути, хоч і лунав зсередини річки.

– Ми ж домовлялися, що вдень не з'являєшся, можуть побачити

– Мене?

З посмішкою запитав він.

– Не заговори зубами, мене бачитимуть, як я розмовляю з водою, що подумають?

– А коли ж твоя репутація тебе хвилювала? Подумаєш, не просто відьма, а трохи з'їхала з глузду, ніхто не здивується.

– А ну геть звідси, домовилися вночі приходиш, значить вночі.

Тихо, але твердо говорила вона.

– Вибач, ти не приходиш, знаєш, як нудно тут? На цьому боці нікого немає, тільки твоя присутність скрашує мої дні.

З награно м'яким голосом муркотів він, прекрасно знаючи, як Інгрід дратують подібні слова.

– Так іди туди, де є душі, в столиці кажуть на відьом полювання, думаю частина з них на вашому боці опиняться

– Гаразд, гаразд, піду звідси, але приходь вночі

– Прийду, прийду, згинь вже

Роздратовано шикнула вона.

– Зніми хоч стрічку на прощання.

– Я не чую, щоб ти пішов.

– Інгрід.

У награному благанні простягнув чоловік, в серці защеміло, її так рідко називали по імені, що те, як він її називав, змушувало її відчувати себе німою дурепою.

Інгрід потягнула руки до вузлика на потилиці, і біла стрічка опустилася з її очей, залишивши темне, туго заплетене волосся недбалим. У її звичній темряві з'явився синій людський силует, який дивився на неї з того боку річки.

– Досить носити на собі цю ганчірку

– Зняла, що тобі ще треба

– Йду, йду, але вночі…

– Прийду, геть звідси

Вона пирхнула, і знайома постать зникла під гладдю води. Інгрід знову зав'язала стрічку на очах і продовжила прати одяг, після чого неквапливо попленталася назад до будинку. Людей на нечисленних вуличках було мало, майже всі були в церкві. Скоро буде ніч предків, всі готувалися захищати будинки від злих духів, раніше в цей день покійних родичів з того світу кликали, шанували, але зараз їх бояться. У церквах люди молилися і освячували плетені талісмани, які вони будуть спалювати в прийдешню ніч. Інгрід часто плела їх для людей, незважаючи на те, що її бабуся була старовірою і проклинала тих, хто так нешанобливо ставився до душ предків. Інгрід же не замислювалася над цим, вона не знала нікого з тих, кого могла б згадувати в цю ніч.

Вона прийшла до старого будинку і почала розвішувати білизну на мотузку, її день був схожий на всі інші, вона погодувала худобу, прибрала в сараї, відбиваючись від занадто настирливої корови, і побрівши до другого крихітного сараю для трав. До ночі предків всі готувалися заздалегідь, але жителі села часто приходили до неї за засушеними травами, які закінчилися в їхніх будинках в найневідповідніший момент. Інгрід зав'язувала рівні пучки трав, гадаючи, що цього разу принесуть їй в оплату, їжу або щось практичніше, вона б не відмовилася від меду пасічника, цим медом харчувалося все село, але їй в оплату за цілительство і трави його приносили досить рідко.

***

Трава лоскотала босі ноги, коли Інгрід звичною дорогою поверталася з річки, з кошиком для білизни, опертим на стегно, який залишав мокрий слід на тканині її сукні. Наближаючись до села, Інгрід почула бурхливі обговорення чогось, сьогодні буде ніч предків і вона не була здивована галасом. Інгрід сповільнила крок, щоб ні в кого не врізатися, але проходячи повз людей помітила, як всі діалоги стихли. Серце трохи стиснулося від занепокоєння.

– Що ви тут обговорюєте

– твердо запитала вона, роблячи ще кілька кроків повз натовп, що зібрався. У її звичній темряві було неможливо побачити їхні обличчя і зрозуміти, що відбувається.

Кошик з білизною впав на землю.

– А ну відпустіть!

З криком вигукнула дівчина, коли її руки грубо заломили за спину, туго зв'язуючи полотняною мотузкою. Шепіт натовпу чув трохи голосніше, і одне слово звучало частіше за інші, тихе слово «відьма», слово, яке змусило холод пробігти по шкірі. «Відьма» – слово, яке вона чула безліч разів, слово, до якого вона звикла, але це ж слово зараз могло означати для неї вирок.

– Вас звинувачують у ряді злочинів

Голос був незнайомий, вони привели з міста жандармів в таку глушину, і все заради неї? Це явно було не через якісь чутки, і вона вже здогадувалася про причини. З уривчастих фраз натовпу вона зрозуміла, що вона не єдина, кого схопили.

– Кого ще затримали?

Гнівно запитала вона, прислухаючись до будь-яких звуків.

– П'ятеро 

Холодний голос ніби встромив кинджал у серце. П'ятеро, рівно стільки ж, значить вони затримали всіх.

Сліпу дівчину грубо тягли до церкви, звична м'яка трава тепер здавалася ножами під її стопами, дихання не вистачало. А кожен крок наближав її до багаття або шибениці. Будь-який з цих варіантів був найщаднішим, враховуючи вирок «відьма», але раз у церкві було затримано ще п'ятьох дівчат, є надія, що звинувачуватимуть її не в цьому. Пальці ніг до болю вдарилися об сходинку при вході в маленьку дерев'яну церквушку.

Тупий біль змусив її повернутися до реальності, тихі кроки наповнили зал, разом із шепотінням і обговореннями схвильованих людей. При всій ненависті городян до Інгрід, її затримання не стало для них щасливою подією, адже разом з нею в одній лінії стояли п'ять невинних дівчат, п'ятеро врятованих нею. Дівчата, чий страх і безвихідь вона відчувала ясніше за свій, переривчасте дихання, схлипи яких змушували її ще сильніше хвилюватися, а попереду них чужинці вели дискусії, розмовляючи з чужим акцентом, за всі ці роки вона лише раз чула незвичний для неї голос, і поява чужих людей у селі збивала її з пантелику. Почалося перерахування імен, її та п'ятьох дівчат, імена знайомі їй з дитинства. Звинувачення вийшло тим самим, що вона і очікувала - вбивство.