Розділ 1

Порожнє село

Лише пориви сильного вітру заглушали плач немовляти, що долинав із порожньої хатини. Змія неквапливо звивалася по землі, а потім по солом'яній підлозі старої хатини. Плавними рухами вона дісталася до заплямованого чужою кров'ю ліжка і, ковзнувши, зробила коло навколо дитини, недбало загорнутої в свіжу білу тканину. Плач посилився, коли з маленької руки немовляти почало стікати кілька крапель крові від щойно отриманого укусу, змія поповзла геть.

Її назвали Інгрід, хоч на землі давно вже не залишилося тієї, хто назвав її, ім'я стало останнім нагадуванням про те, що колись вона була не одна. Вона не знає ту, хто дав їй ім'я, так само як і не знає ту, яка народила її. Іноді Інгрід здавалося, що незабаром вона і своє ім'я не згадає, адже чула його настільки рідко, що в пам'яті воно поступово замінилося фразами, якими її кликали мешканці села, чи то травниця, чи просто сліпа.

Кашляючи від диму, Інгрід піднесла до носа тканинну, намагаючись не відволікатися від змішування потрібних трав. Вона ніколи не любила обряди вигнання злих духів, якими найчастіше займався чаклун, точніше сказати, труїв усіх у будинку димом трав. Від цього у себе в хатині вона ніколи не розпалювала полин з метою захиститися від них вночі, хоч духи і були небезпечні і часто приносили шкоду, але вона не вірила, що духи можуть мати до неї якийсь інтерес. Під звуки ритуальних нерозбірливих слів вона обернулася на чаклуна, який напівав свою монотонну мантру. Хоч і був він одним із служителів церкви, в народі його кличуть чаклуном, адже найчастіше він займався вигнанням духів талісманами і ритуалами. Залишившись у її руці хусткою, вона недбало помахала нею в його бік.

– То давайте на вихід, встигнете ще потанцювати над ним

Літній чоловік нахмурився, здивувавшись її зухвалістю, зморшок на його обличчі стало ще більше.

– Потрібно убезпечити його від духів, раз тобі дозволили його лікувати, то не заважай обряду

Інгрід про себе посміхнулася словам чаклуна, «дозволили» – смішне слово, так вони її оцінювали, ніби вона стояла там, палаючи бажанням всім допомогти, хоча це вони, забувши про мінімальну пристойність, раз по раз з'являлися на порозі її будинку. Не звертаючи уваги на слова старого, Інгрід поставила ступку на стіл і почала відкривати віконниці на вікнах, попутно розмахуючи хусткою, відганяючи дим. Вона часто бувала в цьому будинку, тому дерев'яна палиця їй була не потрібна.

– Сліпа, досить йому перечити, дай трави і забирайся

Прохрипів чоловік, що лежав на ліжку, і залився важким кашлем. 

Інгрід повернулася до кімнати і, доки трава ще не висохла, обережно обмацала підготовлену чашу з гарячою водою, а потім скинула всю траву всередину.

– Мабуть, вона і прокляла мене цією хворобою, –

прохрипів старий своїй дружині.

– Та замовкни ти, –

шикнула на нього дружина. Інгрід втомлено зітхнула, слухаючи все це, ніби роботи їй було мало, що вона вирішила ще й проклинати у вільний час, а потім сама ж і лікувати, це звучало смішно, але мабуть не для нього. Так чи інакше репутацію проклятої не так легко змити і люди побоювалися її, намагалися обходити стороною, Інгрід звикла до цього і не була проти, все ж це було краще, ніж прямі образи, адже всі знали, що вона була єдиною цілителькою в цьому маленькому селі, це позбавляло її від прямих конфліктів. Інгрід поставила на край столу чашу з відваром і почала відсипати залишки трав на викладені тканинні відрізки, попутно розподіляючи їх рівніше пальцями.

– Нехай п'є відвари ще кілька днів, якщо не пройде через чотири дні, поклич мене ще раз

Інгрід зав'язала відрізки тканини тонкою мотузкою, зі звичними двома вузликами. Поки вона збирала свої речі, жінка вже спробувала напоїти відваром свого чоловіка, але той відмовлявся.

– Забери від мене цю гидоту, ця відьма мене отруїти хоче, як ти не розумієш

Інгрід взяла тростину, залишену біля входу, і вийшла з будинку, так чи інакше, яке їй було діло, чи буде він пити її ліки, постукуючи палицею перед своїми ногами, вона неквапливо йшла в бік свого будинку

***

– Каталіна, ти закінчила?

– запитала Інгрід, заходячи в сарай, перероблений під сховище трав та інших дрібниць для лікування.

– Так, майже

– пробурмотіла білява дівчинка, яка явно не очікувала такого швидкого повернення травниці. Каталіна змахнула світлі пасма з обличчя і швидко розклала залишки трав на тканинній підстилці біля вікна для сушіння.

– Як дядько Джордж?

Інгрід поставила тканинну сумку на стіл.

– Не помре, а якщо помре, то тільки від своєї дурості

Інгрід дістала щільні товсті аркуші паперу, зроблені з кори дерев, і поклала їх на стіл.

– Чорнило на місці?

– Так, на місці.

– Добре, прибери їх подалі від мене.

Холодно пробурмотіла Інгрід, згадуючи, як кілька разів ненароком перекидала їх, поки працювала з травами. Вони робили чорнило самі з сажі, тому можна було не турбуватися про пролиті чарки, але їх виготовлення займало занадто багато часу, а плями від чорнила майже не виводилися, хоча не те щоб це турбувало сліпу.

– На чому ми зупинилися?

– На лікуванні виразок

Похмуро промовила Каталіна, явно незадоволена огидною інформацією, яку їй доводилося вивчати. Травниця кивнула і почала диктувати нову інформацію, яку дівчинка поспіхом записувала. Інгрід вже не пам'ятала, скільки зусиль їй коштувало змусити священика навчити Каталіну грамоті, але перед фактом, що простими словами все не запам'ятати і після Інгрід лікарка їм потрібна буде та, що знає що і як робити, посперечатися ніхто не міг. Так через кілька тижнів криків і суперечок священик взяв Каталіну навчати грамоті.

Інгрід знала, що сама копає собі цим могилу, її знання цілительством були єдиним, що зв'язувало людям руки і давало їй відносну свободу дій, і як тільки з'явиться хтось, хто володіє такими ж знаннями, як вона, сутички з городянами почнуть мати більш небезпечні наслідки, але й не взяти дівчинку в підмайстрині вона не могла, як і пояснити собі - чому.