Я плачу не так уже й рідко. Для мене сльози – це спосіб випустити назовні те, що болить усередині. Вони бувають різними: тихими, коли ніхто не бачить, і нестримними, коли тримати їх більше неможливо.
Я плачу, коли мені боляче. (це логічно) Бувають ситуації, коли щось сказане чи зроблене іншими ранить настільки, що всередині ніби щось ламається. Сльози з’являються самі, як реакція на те, що я не можу змінити.
А також, коли здається, що я не справляюся. Коли накривають труднощі, коли нічого не виходить, коли я почуваюся слабкою. Це такі моменти, коли здається, що мене ніхто не розуміє.
Але я плачу не лише через біль. Я можу плакати і від радості також. Коли щось неймовірно приємне, раптом переповнює мене, сльози стають способом висловити емоції, які словами не описати.
Іноді це через безсилля. Коли бачу несправедливість у світі, коли щось трапляється з моїми рідними чи друзями, а я нічого не можу зробити, щоб допомогти. Це сльози від того, що світ буває занадто жорстоким.
Сльози для мене – це не слабкість. Вони показують, що я жива, що я відчуваю. Плакати – це нормально. Це спосіб пережити свої емоції, прийняти їх і йти далі. Головне не затягувати.