Розділ 12. Моя любов до собак та котів.

   Сьогодні хочу поговорити про наших домашніх улюбленців – собак і котиків. У кожного з них є свій характер, історія, і вони завжди залишають слід у наших серцях.

   Раніше я завжди казала, що люблю собак більше. Мабуть, тому що саме вони найчастіше були поруч зі мною. У дитинстві в нас майже не було котів. Причиною цього стала трагедія: улюблений котик моїх батьків загинув, і вони більше не наважувалися завести нового.

   Втрата домашнього улюбленця – це дуже боляче, особливо коли ти прив’язався до нього всією душею.

   Нашою улюбленою собакою була німецька вівчарка на ім'я Байкал. Це був не просто пес – це був справжній друг, частинка нашої родини. Байкал з'явився у нас маленьким щеням, якого ми буквально могли носити на руках – він важив близько кілограма. Був напрочуд милий і грайливий: його густе чорне хутро зі світлими рудувато-кремовими плямами на грудях і лапах завжди притягувало погляди. У нього була горда постава, сильні лапи та добрі карі очі, які випромінювали тепло й мудрість. Його погляд завжди заспокоював і створював відчуття, що він готовий захистити тебе від усього світу.

   Час минав, і Байкал ріс разом зі мною. Коли йому виповнилося понад десять років, я стала проводити з ним ще більше часу: гуляти, гратися, просто сидіти поряд, він до речі, знав кілька команд, моя мама його вчила. Тому мені було з ним весело, він завджи виконував команди, які я йому задавала.

   Проте час невблаганний, і ми помічали, що Байкал уже слабшає. Щоб якось підготувати себе до цього, ми вирішили взяти ще одну собаку – теж німецьку вівчарку. Його назвали Вулкан. Зовні він був схожий на Байкала, але його характер був зовсім іншим.

  Однак одна подія змінила все. Під час прогулянки Вулкан мене вкусив. Це сталося раптово: я тримала його за поводок, спостерігала за Байкалом, відчувала, як він слабшає. Мама була біля нього, і це заспокоювало. Однак сумно було, і на очах з'являлися сльози. Але в цей момент Вулкан, незважаючи на свою зовнішню доброту, накинувся на мене. Я встигла лише закричати.

   І тут, почувши мене, Байкал ожив. Попри свій вік і слабкість, він кинувся захищати мене. Це був момент, який я ніколи не забуду – ніби сцена з фільму. Мій Байкал, мій герой, врятував мене. Ми швидко викликали брата, який допоміг повернути обох собак додому. Після цього випадку Вулкана ми вирішили віддати назад.

   Байкал залишався з нами ще кілька місяців. Щоразу, згадуючи його, я не можу стримати сліз. Він був для мене не просто собакою, а членом сім’ї, найкращим другом, моїм захисником. Я вірила, що він одужає, що ми ще довго будемо разом, але нажаль довелось його відпустити.

   Домашні улюбленці – це завжди велика радість, але й не потрібно забувати, що це  велика відповідальність. Вони дарують нам свою любов, захист, і навіть уроки життя. Байкал навчив мене відданості, сміливості й безумовної любові. Я вдячна за кожну мить, проведену з ним.

   Ну а тепер поговоримо про котиків.

   Після смерті Байкала ми все ж наважились на котиків.

   Розповім про котиків Пушка та Фікуса.

   Пушок – це наш велеченький світленький пухнастик, який завжди знаходить місце у нашому серці. Він має м’яку шерсть з цікавим візерунком. Коли він спить, виглядає так, ніби потопає в своїх мріях. Його спокійна і м’яка натура привертає увагу кожного, хто приходить до нас. Пушок, як філософ у котячому вигляді: він любить сидіти у тихому куточку і спостерігати за всім, що відбувається навколо. Його розумний погляд іноді здається таким, ніби він вже знає всі секрети світу. Його лагідний муркіт – найкраща музика для вуха, а присутність – справжній дар.

   Фікус, на відміну від Пушка, чорний, як ніч, і його шерсть блищить, як дорогоцінний камінь під світлом. Він виглядає більш загадковим і таємничим. Коли ми з ним дивимось один одному в очі, відчувається, ніби він розуміє більше, ніж ми. Його хода плавна і граціозна, як у справжнього хижака, але в той же час він дуже лагідний і любить проводити час поруч з нами. Його характер складний: з одного боку, він досить незалежний, а з іншого – він завжди поряд, коли потрібно розрадити або просто полежати на колінах. З Фікусом неможливо нудьгувати, адже його чорний вигляд і приємне муркотіння приносять спокій і теплоту у наш будинок.

   Ми з Пушком та Фікусом створюємо неповторну атмосферу в нашій домівці. Хоч вони й різні, у них є щось спільне: обоє безмежно люблять нас і завжди готові подарувати свою прихильність і турботу. Їхні взаємодії, їхні характерні риси й особливості роблять наш дім справжнім місцем для спокою, тепла і радості. Вони зуміли заповнити порожнечу, яка виникла після Байкала, і ми щиро радіємо кожному дню, проведеному з ними.

   Наші улюбленці, будь то собаки чи котики, завжди займають особливе місце в серці. Байкал, Пушок та Фікус – кожен з них залишив свій неповторний слід у нашому житті. Вони не просто домашні тварини, а справжні друзі та члени сім’ї. Втрата Байкала була болісною, але саме завдяки котикам ми змогли віднайти нову радість і спокій у нашій оселі. Кожен з них приносить своє тепло і комфорт, наповнюючи наші дні любов’ю, сміхом та миром. Ми вчимося у них безумовної відданості, терпіння і здатності знаходити радість у простих речах. Домашні тварини не тільки дарують нам свою турботу, але й змінюють нас, роблячи кращими. І хоча вони можуть бути різними за характером, всі вони допомагають нам розуміти справжнє значення слова "любов".

   На жаль, зовсім скоро ми з ними розлучимося... Переїзд в іншу країну. Вони будуть у добрих руках, але ми все одно сильно будемо скучати за ними та їхньою теплою любов’ю. Я вже скучаю. Вірю, що ми всі будемо пам'ятати про них вічно.