Глава 5

Зріле, хиже, підступне створіння з вогняною пащею та багряним оком на лобі – Герріб метав в мене вогні з пащі, не розуміючи  що відбувається. Прокліпувався і далі не розумів, що це за маячня така. 

– Ти що клонуєшся? – грізно заричав  і від люті так мотнув головою, що тріснувся об скелю так, що з його хижих зеленувато-жовтих очей полетіли вогняні стріли, а від рику аж здригнулась земля. Коли наші погляди зустрілися, я відразу відчула огиду та ще цілу купу неймовірно яскравих ненависницьких почуттів,  так хотілося його знищити. Він підступно вбив мою маму, скалічив батька, позбавив сестри на ці довгі роки. 

– Ненавиджу! – тільки й крутилося в моїй голові.  Я закипала від люті.

– Ненавиджу! – читалося у грізному спалаху очей Іве. – Щоб ти здох, канув в небуття, велетенська потворо!

Щира злість відображалася на моєму обличчі. Вогненне заклинання, і ми з Іве зв’язали нашу спільну магію й одночасно запустили її в вогняного дракона. Оскільки наша сила була подвійною, віддзеркаленою – спрацювало! Дракон не зміг знешкодити такий потужний згусток палаючої гнівом, люттю та ненавистю енергії. Вона влучно поцілила в його око на лобі та розбила його на друзки, дрібні уламки й розтрощила його твердолобу голову вщент.

Могутній дракон в одну мить перетворився на сірий металевий попіл, який піднявся над кам'яною підлогою його лігва до рівня очей дорослої людини, закрутився вихором наче стовп торнадо в щільний димчастий шар і зник в одну мить, а ми з Іве знали, що це назавжди. Нарешті я відчула смак перемоги, розуміла, що Іве теж. Наше завдання  – вбити дракона і тато виживе.              

Пригадую один епізод розмови з татом, який весь час протягом нашого з сестрою протистояння з драконом не виходив мені з голови:

– Тату, з тобою все гаразд?

– Ні, Еві, я поранений тим чудовиськом, я помираю, – хриплий голос батька ледь розтинав тишу довкола.

– Що я можу зробити? – схлипнула, намагаючись придушити емоції, вичавлювала я з себе слова.

– Вбити вогняного дракона. Це під силу лише донькам віддзеркалення: Еві та Іве. В той момент я добре почула його побажання, поклонилась, як вимагають традиції нашого роду, поцілувала татову руку та направилась до родинного портрета, що висів на стіні, який одночасно слугував порталом для переміщення. Мені треба було постояти кілька хвилин, щоб подумати й дочекатися свого віддзеркалення – сестру Іве. Я знала: якщо дракон буде мертвий – тато виживе!

Кров повільно закипала у венах, холодний піт стікав спиною. Я була впевнена в нашій з сестрою силі, а протистояння з вогняним драконом було невідворотним. Моє завдання не просто вистояти, моє завдання перемогти!

В моїй голові крутилося одне лиш, але найголовніше питання: як довго триватиме наш бій з драконом, треба було налаштуватись на битву. А те, що ми переможемо – сумнівів не було! Відпускати нас у пекло двобою з Геррібом батько не хотів, але то був єдиний вихід в тій ситуації, бо перемогти це огидне створіння, згідно пророцтва, могли тільки ми з Іве. То була наша з сестрою місія – найголовніша в житті. І ми впоралися! Дві доньки віддзеркалення з багряним волоссям та янтарними очиськами, що метали в дракона вогненні стріли, побороли дракона! Тато вижив!