Глава 3

Нарешті мене покликали в апартаменти до батька. Він лежав на ліжку, втомлено заплющив очі, прикриваючи обличчя долонями. Я поклонилася, як вимагають традиції нашого роду і поцілувала батькові руку.

– Еві, я не зумів побороти вогняного дракона ні тоді, ні тепер. Я виявився слабким правителем, тепер вся надія тільки на тебе і на твою…, – звук приглушеного кашлю різонув моє вухо, а на обличчі мого батька – правителя Ліги світлих Драгорі Санні магів намалювалася гримаса з нестерпного фізичного болю та повного розчарування, очні яблука затягнула пітьма.  Задихаючись від кашлю батько пробував триматися гідно свого титулу. Міцно стискаючи кулаки він продовжив хриплим голосом, а я спостерігала, як кров просочується крізь багатошарову білу пов’язку, накладену через усі груди й відчула шалену потребу прикласти свої руки до тої ділянки, де юшила кров. На мій превеликий подив кров перестала юшити, а обличчя батька розгладилось й аж посвітліло, а погляд став ледь затуманеним, майже ясним. Вмить я зрозуміла: від дотику моїх рук батькові стало легше, значить моя магія почала діяти, отже коловорот подій зазначених в передбаченні на скрижалях запустився, але батько ще не до кінця це зрозумів. – Моя принцесо, я маю зізнатись: я страшенно завинив перед тобою. Доню, принцесо Ліги світлих Драгорі Санні магів, пробач мені. У мене залишилось надто мало часу, я маю зізнатися тобі у страшній таємниці…

*****

Нарешті я про все дізналась й у мене від почутого стався шок…

Все життя, тобто всі свої шістнадцять років я знала, що є єдиною донькою повелителя Ліги світлих Драгорі Санні магів Вінцента та його дружини – вінценосної Адріни. Але все виявилось геть не так. Я не могла повірити словам батька. Стільки років я жила в невіданні, а він носив в собі цю таємницю про сестру і про причину смерті мами. І те, що в шістнадцять я маю стати нареченою для вогняного дракона Герріба, який ось уже понад тисячу років забирає собі в дружини  принцесу з роду Драгорі магів.

Свого часу його вибір пав на юну принцесу Адріну – мою маму. Тільки вона не захотіла миритися з ситуацією, спробувала порушити правила й відмовила Геррібу, пов'язавши свою долю з юним тоді магом Вінцентом – моїм батьком, за що вони заплатили страшну ціну. Вогняний дракон заявив, що за зраду традиціям та відмову стати його дружиною на принцесу Адріну, а отже на моїх батьків чекає кара: всі дівчатка-принцеси, що народяться в тому шлюбі мають стати його дружинами та, за традицією, у шістнадцять він забиратиме їх у свій гарем. 

Звісно ж що батьки на таке аж ніяк не погодились. Мама намагалася зупинити батька, але марно. Батько викликав вогняного дракона на двобій, але сили були нерівні. Герріб смертельно поранив свого супротивника, але мамі вдалося своєю магією загоїти ту смертельну рану.

Герріб, залишаючи свій старий замок на горі, заявив, що за будь-яких обставин повертатиметься сюди щороку до народження першої принцеси, а потім вернеться, аби забрати її собі через шістнадцять років. 

Батько дивився в мої очі з такою ніжністю й любов'ю, не відводячи погляду і час від часу прокашлюючись, продовжував розповідати:

– У нас з Адріною, твоєю мамою, народилася двійня: ти і твоя сестричка. Ви були такі схожі, як дві краплі води, наче віддзеркалення одна одної. Тому ми з Адріною дали вам дзеркальні імена: Еві та Іве. Постало питання, як врятувати вас від дракона. Допомогти викликався брат вашої матері  Ціаней – найпотужніший серед світлих магів Соляру.  Він і став хрещеним для вас обох.

– Тобто у мене є сестра близнюк? – ця новина мене неабияк потішила, але й засмутила.  – І де вона? Чому я про неї не чула жодного разу?

– Еві, я маю надію, що ви з Іве пробачити нам з мамою, що ми розлучили вас ще в дитинстві. То болісний, але вимушений крок. Про те, що вас двійко жодним чином не мав дізнатися вогняний дракон Герріб, бо за пророцтвом дві принцеси близнючки мають принести йому смерть, тож він точно влаштував би полювання на вас. Тому Іве зростала під опікою хрещеного, і ваше народження ми тримали всі ці роки в суворій таємниці, – батько важко видихнув. В цьому видиху був весь біль, жаль, сум і надія, що наша з сестрою зустріч буде вже скоро і стане щасливою. 

Ця новина, наче касетна бомба миттєво розірвала мою душу на друзки. І все, що ховали від мене, вже не можна проігнорувати, воно стало занадто великим і явним. В той момент  я відчула в собі таку силу й таке нестримне бажання помститись вогняному дракону Геррібу – винуватцю всіх наших бід і смерті мами. Пастка, яку він влаштував для принцеси Адріни  три роки тому точно так йому не минеться…