Глава 2

Від учора в замку відбувається щось незрозуміле, дивні речі кояться. Здійнявся страшенний переполох, метушня, і палац заповнився страхом, який відчувається в довколишній атмосфері. Повітря занадто  задушливе й густе. Від переляку у всіх без винятку кров у венах стигне. Весь простір довкола захопила тривога. Місцеві намагаються заховати свій страх в купі незрозумілих завдань та конфколів.  Метушаться усі без винятку, навіть фіги, які відповідають за рівновагу і спокій. Стійка й незворушна лише охорона.

Мені не дають жодної інформації, та навіть моя Фібіс вперто править мовчанку, не зронила ні слова. Я не можу перебувати в безкінечному невіданні, мене це неймовірно пригнічує. Хочу розуміти, що відбувається й намагаюся хоч щось з'ясувати, але щоразу терплю фіаско, яке закінчується розчаруванням. Здається, всі мої спроби залишилися марними. Вирішую, що так далі тривати не може і приймаю важливе рішення, й твердо направляюсь в апартаменти правителя. 

Я сповнена такої рішучості, що навіть його пильна охорона не в змозі зупинити мене – рудоволосу розгнівану фурію, від завтра вже магічну принцесу. Так, гвардійці правителя відступають!

Сьогодні і я на себе не схожа. Надто грізна та надто розгнівана, бо не розумію, що це коїться, що за метушня довкола. І тільки біля самих дверей тронної зали в апартаментах правителя мене зупиняє Фібіс, яка увесь день якось дуже дивно поводиться. З самого ранку прищіпкою впала мені на хвіст і, наче той реп'ях, волочиться, не даючи й кроку ступити без її нав’язливої присутності, яка нині мене особливо дратує, аж вибішує.

– Принцесо Еві, дуже перепрошую, але правителя на місці немає, – винувато опускає голову Фібіс і очима, здається, впирається в кінчики моїх туфель. Такої покори у ній я ніколи не помічала. Розумію, що Фібіс почувається винною. Досі вона була для мене надійною охороною, порадницею і гарною подругою, чемно дотримуючись субординації, але в жодному разі не була покірною. Саме це в ній мені й подобалося. Сьогодні я надто сильно розсерджена на це перелякане, мовчазне оточення. Фібіс також всю дорогу смиренно мовчала. Тільки вже біля самих дверей тронної зали в апартаментах правителя наважилася мене зупинити.

– Що відбувається, Фібіс, де батько? І що це за такий переполох, в замку щось сталося? – дивлюся на неї таким владним поглядом, не залишаючи права на відступ, й Фібіс здається.

– У наших краях знову з'явився вогняний дракон. Він повернувся через шістнадцять років. Три роки тому він вже нагадував нам про себе. Тоді на тьмяній горі відбулася одна смертельна битва, після якої він останні роки не потикався сюди. І ось знову вогняний дракон поселився в старому замку на тьмяній горі й вичікує. І це неспроста. Він повернувся за своєю нареченою. Наближається час вирішального бою. Це все, що я вправі тобі сказати, на все решта накладена заборона. Все решта тобі скаже сам правитель, дочекайся, – я розумію з погляду Фібіс, що далі питати марно, тому покірно повертаюсь у свої покої до розпорядження від правителя, що робити, а за мною хвостиком дрібоче  моя служниця Фібіс. Вона така винувато покірлива, а моє терпіння на межі, і нерви вже, як струни – натягнуті до краю так, що терпіти несила. 

Кроку ступити без її нав’язливої присутності не можу, пильнує, що мене сьогодні особливо дратує. Ця невизначеність просто вбиває, а мільйон запитань дятлять голову, поступово виїдаючи ложечкою мені мізки. Я ще кілька разів пробую хоч щось вивідати, але все було марно. Фібіс – моя помічниця, подруга й охоронець – вперто мовчала. Минув рік від моєї посвяти. Сьогодні переддень мого шістнадцятиріччя і, здається, я близька до розгадки. Завтра все станеться. 

Боже, як же нестерпно чекати. Нетерпляче міряючи кроками свої апартаменти, зупиняюсь біля вікна, прислухаюся до кожного шороху за дверима – нічого. Жодного повідомлення від батька. В тій ситуації не рятує навіть свіже повітря й аромат та краса герані, королиці чи вербени, що так яскраво квітують на моєму балконі. Мені потрібна хоч якась інформація. Поки я спостерігаю метушню на подвір'ї палацу, на терасі з'являється Фібіс. Наші безмовні переглядки. Я запитую поглядом: «Що там, які новини?» Вона тільки хитає головою, що значить «Нічого!» Голосно видихаю і все ж запитую.

– Добре, нехай. Я не наполягатиму, але принаймі я можу дізнатися, де батько? – тон я спеціально змінила на м’якший, хоч наполегливості в ньому не бракувало.

– Тільки тому, що це безпосередньо стосується тебе – відлучився. Вибач, але то не моя таємниця. Все решта ти дізнаєшся від правителя з перших вуст, – погляд Фібіс невблаганний, тому я вирішую що була справа нагальна, тож він просто не встиг надати жодних пояснень. Все, буду слідувати словам тата – на все свій час!!! А поки що мені тільки й залишалось сидіти крицею і чекати з моря погоди…